Комусь ще досі смішно досхочу,
А дехто витира криваві сльози,
Тверезо роздивляючись загрози;
країни, нації та власному життю.
Хтось й досі владі надає кредит,
А дехто всі анулював аванси,
Там на нулі, у вогнищі Донбасу,
Де Коксохім, незламний мій стоїть.
Хтось й досі вірить, що нам пощастить,
Звільнити те що, втратили назавжди,
Не бачучи гіркої тої правди,
що нам до перемоги не дожить.
Хтось й досі вірить (віра головна),
У диво технологію чи зброю,
Яка все вирішить на полі бою,
Коли по суті програна війна.
Війна, аншлаг, вистава, повний зал.
Жартують блазні та регоче натовп.
На фронті важче більш за все солдату,
В той час коли рулить країною квартал.
Ніяк не нарегочуться,і не тільки "вгорі". Зробити з незабутніх "Соколят" Хурсенка собачу пісню і ржати з того, коли країна захлинається кров'ю... Маємо те, що заслугували. Заслугували тупі прутнеголові маси.