И мёд горчил - зачем крутой рассол...
И снег чернел - да так, что блёкла сажа...
Ты никогда меня ведь не любил,
Но мне уже не страшно.
Залётный снег засахарил рассол,
И оттепель отмыла то, что гусло.
Ты не был ведь дыханием во мне,
Но мне совсем не пусто.
Трава впитала небо, а в траву
Забрался ветер острый и студёный.
И эту зиму я переживу -
Во мне пусть стонет.
Новейшим снегом замету следы -
Дорожки пульс, который и не бьётся,
А ты крылом, прозрачнее слюды,
Черкнёшь по сердцу.
(Вільний переклад Світлани Пирогової)
(Вірш Наталки Фурси
І мед гірчив – не треба і ропи…
І сніг чорнів – та так, що блідла сажа…
І ти мене ніколи не любив…
Та вже не страшно.
Залітний сніг цукрив мою ропу.
Відлига вимивала сніг загуслий.
А ти в мені і подихом не був…
Та вже не пусто.
Трава всотала небо, а траву
сотає вітер, гострий і студений…
Я зиму і оцю переживу –
хай входить в мене.
Новітнім снігом притрушу сліди –
як стежки пульс, який уже не б’ється…
А ти крилом, яснішим од слюди,
черкнеш по серцю! )
На мій погляд досить наближений до точного. 
Професійно і зворушливо написані обидва вірші!
