коханій дружині
Коли нарешті я догорю
До чорної сажі, весь,
Я лиш секунду ще постою
І зникну назАвжди десь.
Коли в зіницях погасне світ
І серце зупинить біг,
Я вийду із несвоїх воріт
І відпущу усіх...
Мій рай - у тОбі, тобІ одній,
Без будь-яких "і" й "але",
В твоїх очах, у тобі, простій,
В моїй, що "понАд усе".
Мій шлях - угору, до всіх зірок,
Що я запалив лиш їй,
І хай би довгий нам випав строк,
А, зрештою, весь він мій...
Коли нарешті я догорю
До білих своїх кісток,
Я вип'ю віскі і покурю
І зрОблю останній крок
У сиву вічність, у вирій снів,
У чорні зіниці мрій,
Лишень би добудувати дім,
Щоб він залишився їй...
Коли нарешті я догорю
До бляклої пустоти,
Я трохи в тиші ще постою
І буду уже іти
До сірих хмар, до забутих справ,
До мертвих, моїх катів...
Я дуже-дуже давно не спав...
Я все ще не догорів...
