Плахта із запаскою барвиста,
Натовпи прихильників довкруг.
Посиденьки… Жваве товариство…
Заграєш і з дяком, і з нечистим –
Ти, Солохо, свято? Чи недуг?
Причаруєш невимовним раєм
І пірнеш у марево інтриг.
З неба у рукав зірки збираєш,
Вкрасти хочеш місяць з небокраю,
Помелом роздмухуєш вітри.
Господиня. Вміла, чемна, ґречна.
(Вправно свій ховаєш темний бік.)
Хватка відьми, жінка-суперечка,
Тягне хлопів затишне гніздечко –
Фатум у кокетливій тобі.
Свербигуз і Чуб топтали стежку.
Голова із дяком – навпрошки́.
Загадковість ти, жага, пожежа…
Вигадка спокусниці безмежна:
Хтиві залицяльники – в мішки.
Слабкості і гріх. Курйози. Сором.
Дошкуляють погляди косі.
Щастя хочеш, жіночко за сорок?
Вид рум’яний знічено говорить:
«Жарти – від самотності усі…»
Все таємне стане явним. Ох і…
Хід не зміниш у Різдвяній грі.
Каяття було? Чи… ? Анітрохи?!
…Колоритна жіночко Солохо,
Ну? Кого тепер затягне гріх?
(Ілюстрація Костя Лавро «Ніч перед Різдвом», Україна)
Дякую Вам щиро за візит і за симпатію жіночці за сорок 
