На два метра зариті, в сиру землю, надії,
У рядах не колиски, а могили стоять,
Тут поховані діти і батьків їх всі мрії,
На руках потримати, колись, милих внучат.
Із могил не піднімуть ні благання, ні сльози,
Де вінками все вкрито, недоречні слова,
Сонце зрідка виходить із-за хмар коли грози,
Заливають могили і стікають з хреста.
Скільки душ, там на небі, знов питають у Бога,
Обірвав рід козацький, за які Ти гріхи?
Хіба сила не в Тебе, не Твоя хіба воля,
Всі народи навчити, відректись від війни?
Небо більше за землю…Мабуть, душам й не тісно,
Неосяжну там вічність, пеленати зірки,
Але тут…Лиш священник, скаже коротко й стисло,
Про життя наше грішне, за прожиті роки.
На два метри у землю, вічна пам’ять у серці,
У новинах реальність вже страшніша за сон…
Та за герб України і за колір на стязі,
Хтось у ствол заганяє знов останній патрон.
Хтось сьогодні загине, поки ти це читаєш,
Він пожертвує тілом і душею за нас,
Тільки Бог один бачить, тільки Він один знає,
Коли прийде стражданням, зупинитися час.
З глибини у два метри, не побачиш ялинку,
І кутя у Святвечір не прикрасить вже стіл,
Все частіш люди кажуть: Він даремно загинув...
Та, ти вибач їм друже, і словам цим не вір.
Ще згадають про тебе і напишуть у книгах,
Ще зніматимуть фільми, на війні ким ти був,
Імена ці славетні, будуть сяяти в титрах…
Лиш би ти на тім світі, все це бачив і чув.
ID:
1000146
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Гумористичний ВИД ТВОРУ: Поема ТЕМАТИКА: Історична лірика дата надходження: 04.12.2023 14:56:03
© дата внесення змiн: 19.12.2023 18:37:29
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|