Хочеться зрозуміти деякі речі, але я не в силах перебороти протиріччя, що виникають при цьому в серці.
Постійно запитання.Недоречні, безглузді, подекуди кумедні на них відповіді, а потім красномовне мовчання.Але я й в ньому прочитаю твої думки, ти й не знаєш, як це просто зробити, особливо коли тебе видають твої очі.Ти ж коли нервуєш (і чого б це?!;)) не знаходиш собі місця й зірниці пришвидшено шукають якусь цятку на асвальті, щоб заховати свою збентеженість.Ха!В тебе це не виходить!!!Я й не могла собі уявити, що за оболонкою серйозності прихований такий скарб.
Але серйозність... ти на мене якимось чином впливаєш і,знаєш, мені це подобається.
Досих пір я не можу зрозуміти, чому ти такий? Чому такий допитливий?Чому ти мій ,надзвичайно розумний,адвокат так дбаєш про мене?Чому не маєш сну ночами зі мною?!...
Хоч захоплення в нас схожі( це дивовижно!!!)але все ж різниця між нами є.Мабуть, я для тебе всеж-таки маленька дівчинка, якій треба піклування,добре слово, настанова,порада, щоб пішла вірною дорогою.Я здаюсь!Я визнаю, мені потрібна твоя підтримка, бо таке відчуття, що ми споріднені душі, що ти-це я ,просто протилежної статі, (хоча ні ти набагато сильніший!!!) і ти мене цілком розумієш, прагнеш розуміти.
Але ти в такому віці, коли вже дитинство покидає серце, на тій межі коли вже сформована особистість .В мене ж все це тільки попереду...Ось, що мене бентежить, але й радує -ти свідома, людина.
Можливо це банальна закоханість, але це всеодно щось зворушливе, це гріє мені серце.
П.С:Завжди кудись мусимо бігти...
|
|
