Пам’яті воїнів-афганців
а також пам’яті всіх, хто не повернувся.
Кругом гори чужі, лиш на схилах трава,
Почорніла від сонця і бою,
Вітер ледве доносить погаслі слова:
"Ради чого платив я собою?"
залітають лиш круки зловісні сюди,
щоб тілами вгамовувать голод.
Та ще більше страждань, і журби ,і біди,
Як огорне невільничий холод.
Що ми знаєм про них, хто в полоні терпів
І побої, й приниження, й муки ,
Але гідність беріг, не просився в катів,
Не заламував в відчаї руки!
В таборах Хекматьяра, у норах сирих,
Серед злоби і злого оскалу
Сумували по рідних домівках своїх,
По свободі терпкій сумували.
Сонце чорне від диму і втратило лик -
Бій нерівний був схожий на страту,
Й кожна мати душею почула той крик:
"Я вмираю, як личить солдату"
Розсіялись хмари, зеленіє трава
Немає відгомону бою.
Але вітер доносить, ледь чутні слова:
"Ради чого платив я собою?"
Побажа
|
|
