15 лютого 1989 року. Пам'ять серця
Не лише пам’ять серця розділяє цю дату.
Гірка пам’ять війни будить сльози і смуток.
І встають у шеренги полеглі солдати,
Щоб собою вже вкотре біду відвернути.
Панахида по вбитих, обід поминальний.
Скибка хліба прикрила горілки стакан.
Стоять у задумі сини-ветерани,
Кожен з них по своєму, пам’ятає \"Афган\".
Хоч чимало вже літ промайнуло відтоді,
Але рани тих днів кровоточать і досі.
Ще донині, у снах, у бої вони ходять,
Чорне пекло війни позабути не в змозі.
Бо чи можна забути німі обеліски,
На яких вічно - юні спочили сини.
Або позабути, ті очі матусі,
Яка все чекала свого сина з війни?
Пішло в небуття чиєсь щастя, кохання.
На світ не зродилося нове життя.
Але це прекрасно, що є у нас пам’ять,
Яку ми усі пронесем до кінця!
|
|
