Людина шукає у цьому світі щастя і задоволення. Але міцного і постійного щастя і задоволення не знаходить, хоча шукає настійливо і вперто. Більше і більше набуває вона знань, покращує форми життя, набуває владу над природою. Чи не прийде такий час, коли людина завдяки великому розвитку здобуде щастя на землі? Запитайте відповідь у давніх віків. Вони говорять нам, що надія пуста: що було, те і буде. Чому ж так? Тому що в той самий час, коли наука, мистецтво, законодавство досягало вищого ступеня свого розвитку і удосконалення, в той же час і зло, котре живе у людині, в свою чергу розвивалось із притаманною йому силою, потрясаючи і знищуючи у самій внутрішній основі загальне задоволення і щастя, котре набувається на протязі кількох століть напруженою діяльністю людини. Тому літописці світу проповідують ту гірку істину, що час вищого розвитку наук, мистецтв, та інших галузей людської діяльності співпадає із часом вищого розбрату людей і падіння держав.
Ми майже не встигаємо слідкувати за успіхами наук, за різними відкриттями у всіх видах людського побуту і не знаємо, що ще залишиться зробити для того, щоб полегшити життя людині і створити їй благополуччя. Але чи більше зараз щастя на землі, ніж колись? Чи зменшилась бідність, хвороби, чи стало життя дешевше, легше, радісніше, чи зникло людське горе? Ні, створені зручності життя дали великий простір розвитку самолюбства, гордині, жадібності, розкоші, ліні, поневолення багатими бідних, сильними слабких. А від цього горе не тільки не зменшилося, але, здається, набагато збільшилося, ніж колись. А XX століття, котре намагалося створити земне щастя, отримало повне розчарування у його пошуку.
Чому ж так? Значить - на землі немає щастя?
Є, але не у тих законах і правилах, які створили люди.
Світ міняється, але вище цього світу вічно живе Бог зі Своїми законами вічної святості, правди і любові. І живе не приховано і не далеко від землі, але відкриваючи Себе людям, як Творець і як Спаситель. Лише у Бога ми отримуємо розгадку таємниці людського щастя, лише у Бога, у Котрого багато радості: «завжди блаженство в правиці» (Пс. 15.11).
Світ не дає міцного щастя тому що, по-перше, він сам лежить у злі, вносить в життя людини неправду, нелюбов, особисту самонасолоду, обман, утискає інших; по-друге, сіє ворожість між людьми і у душі їхні неспокій совісті.
Бог дає початки, які створюють життя. Він потребує влади духа над пристрастями тіла - чистоти, святості, правди і любові, - словом того, що ми називаємо добром. Це добро, ж заповідь Бога, як вічний початок самого божественного життя, і служить джерелом людського щастя.
Пройдені століття показують нам, що коли люди намагалися втілити в життя правила життя боговгодного, коли потрібність духа переважала над тілесними пристрастями, правда Божа над неправдою, любов до Бога і ближнього над самолюбством, - тоді людство ближче підходило до щастя.
Згадаймо єврейський народ. Його доля була то щаслива, то нещаслива, дивлячись на те, служив він Богу чи відступав від Нього. Правда Божа для всіх одна. Недаремно Слово Боже говорить, що люди, які люблять Бога отримують добро і радість. Смерть, як оброк гріха, звичайно, неминуча для живих; але люблячому Бога і вона дасться на добро. Добро, як здійснення волі Божої, складає достаток людини, переходить з ним і у майбутнє життя, і там плід його дозріває повністю.
Якщо хочемо бути дійсно щасливими, будьмо, насамперед благочестивими. “Благочестя завжди є корисним, перебуваючи в житті теперішньому і майбутньому”. Виховуючи у собі дух благочестя, не робімо благочестя нечестям, особливо у ті дні, коли потрібне глибоке самопізнання і посилення молитви до Бога про прощення гріхів.
|
|
