Мені сімнадцять…
Що за вік триклятий?
То, мо’, вже старість для теляти,
Мене ж думки і молодість погасять…
Цигарки, трави, книги, зле вино,
Львів, шабаші, євреї, відьми,
Перекидаю лантух за рамено, ячу: «Їдьмо!»
Ти ж бачиш, що мені не все одно.
З напівпорожніх в напівповні тамбури паляндрую,
Вгашаю зорі за вікном, що падають на сніг, шкварчать,
І вуха гадам мну, вступаю з ними в страшну рать.
Аж чужоземні резиденти брови підіймають: “do you?..”
З грудей у мене рветься воля на свободу,
Бо вже не може існувати в перегарі
Мене лишають вірні мóї поводáрі,
Тому і блуджу океаном, в нім шукаю броду.
І журно споглядає з неба Місяць – мій кузен,
Як б’юсь об шерешень зсередини зелено-каламутної води
Ти, м’ятобокий, не дивись, а ліпш молочним плаєм проведи,
Бо ж знаєш, як ніхто на світі, - іch bin siebenzehn…
|
|