Притулиш списа до стіни
Спізнились літо і автобус
Намоклі пасма вкрили лоба –
Іде останній дощ весни
Складаєш руки на столі
Твій день простий звичайна іжа
І Давнім Римом і Парижем
В кімнаті пахне дим століть
І в’язнуть в небі угорі
Думки що світяться на злеті
Ця ніч народжує поетів
Вона ж – безока мати риб
А дощ іде. І світло тане
І вдень ущерблено щити
А гості сплять і знаєш ти
Що вам роковано світання
І ти ідеш. І тихше крок
І коридор як довга рана
І на столі лишаєш рано
Берет із півнячим пером.
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.
