Звісно, кожного чесного українця турбує доля його рідного краю. На превеликий жаль, вона ще й досі під великою загрозою.
Хоч уже минуло сімнадцять років з того часу, як Україна стала ніби незалежною, але й досі у нашій Верховній Раді діється таке, що як послухаєш і подивишся, то душа болить. Створюється враження, що й сьогодні у своїм домі господарі не ми, а наші найлютіші вороги.
Який анахронізм, яке знущання над здоровим глуздом - з трибуни нашого парламенту звучать голоси тих, хто ще вчора робив усе для того, щоб ми довіку залишалися рабами Москви!
Понад сімдесят років комуністичний режим душив наш народ голодоморами, колгоспним рабством, доносами і репресіями. Нас вивозили на Соловки та Магадани, вішали, розстрілювали нібито в ім'я побудови "світлого майбутнього всього людства", якого ті "будівники" не уявляли без існування і розширення московської імперії. Сьогодні ж, керуючись інтересами тієї ж імперії, комуністи роблять усе для того, щоб Україна не вступила до НАТО, бо тоді, мовляв, наші хлопці гинутимуть за чужі інтереси.
А чому ж комуністи не протестували, коли такий милий їм Союз посилав наших дітей без відома їхніх батьків по всьому світу, примушуючи їх воювати за московські інтереси? Чому не протестував Петро Симоненко, коли в 1979 році наших хлопців відправляли в афганське пекло? Якби він тоді запротестував, то його б запроторили в Горьківську тюрму, як це сталося з Андрієм Сахаровим.
Якби ми сьогодні хотіли приєднатися до так званого Єдиного Економічного Простору (читай: Російського), симоненки голосували б за таку політику і руками, й ногами. І не турбувало б їх те, що, ставши членом ЄЕП, Україна мусила б віддавати своїх дітей для використання їх як гарматного м'яса в Чечні, всюди, де буде потрібно Москві.
Антиукраїнська суть комуністів і їм подібних змушує мене все частіше замислюватися над словами одного поляка, який сказав:
- З такою політикою ви ніколи не матимете незалежної України! У нас, поляків, все не так!
|
|
