Кожнісінької секунди кілька свіженьких немовлят струшується з рукава природи.Фокус-покус!Але щосекунди багато людей також зникає.Довгий-довгий ряд,і Уляна вийде з того ряду...Не ми приходимо у світ,а світ приходить до нас.Народитися -- це означає одержати у дарунок цілий світ.
Коли я помру,розірветься срібна вервечка з гладенькими перлами,покотяться вони по всьому краю аж до моря,до своєї домівки й своїх матусь-скойок на морському дні.Хто пірне за моїми перлами,коли мене не стане?Хто знатиме,що вони були моїми?Хто здогадається,що цілий світ однієї миті висів на моїй шиї?
Не завжди до кінця можна збагнути,що творишЄ?Я,скажімо,можу намалювати або накреслити щось на аркуші паперу.Але це не означає,що я розумію,як почувається моє зображення.Бо ж мій малюнок не живий.А найдивовижніше те,що я живу!
Коли б мені треба було щось намалювати і я знала,що мій малюнок отживе,то ніколи б ненаважилася малюватит будь-що.Я б ніколи не наважилася дати життя тому, що не змогло б дати опір агресивним кольоровим олівцям...
Ангели на небі ніколи не можуть розпастися на шматки.Це тому,що вони не мають тіла з плоті та крові,від якого могла б відділитися душа.Такого не буває у земній природі.Тут усе легко руйнується.Навіть гора поволі осувається,доки не стане врешті-решт піско та глиною.Все у природі схоже на повільну пожежу.Усе Боже творіння стиха тліє...
Створений Богом світ людей та небеса є настільки великою загадкою,що ані людям на землі,ані ангелам на небі не збагнути їх.Та щось не так на небесах.Щось неправильне відбувається з отим творінням Бога.
Усі зорі рано чи пізно падають.Одна зірка є лише маленькою іскоркою небесного багаття.
|
|
