Відчуваю себе краплиною, що всі попередні роки набиралась вологи, і от-от впаде дощем з мільйонами інших, таких самих краплин. Ми впадемо до різних мисок, невеликих чашок, а потім усіх нас виллють в одну величезну калюжу, і ми станемо невід’ємною частиною цього болота.
Ми прийдемо на зміну тієї застояної, зацвілої частини води, яка от-от випарується на небо.
Але я ще не падаю, тримаюсь, і молю Бога не дмухати вітром, що може прискорити моє падіння. А хоча... нехай дме! І по сильніше! Може тоді мені пощастить перелетіти це болото і потрапити до омріяного океану, чи принаймні моря.
|
|
