Вчора була злива...Як я люблю дощ... Я ходила вулицями, підставляла обличчя під гомін краплин, відчувала холодний подих так давно омріяного доща... важкі краплини м"яко били моє тіло... хлюпалась в калюжі, наче мала дитина... Перехожі через вечірні смарки дивились на мене глибокоздивованими очима... невже вам так ніколи не хотілося??? - бажала я спитати в них... Коли дощ закінчився, я з посмішкою повернула додому... Скільки було крику, як я зашла... Мама відразу мене в ванну гарячу,чаю, всі речі на батарею...
...Вчора я засинала з щасливим обличчям...
...Ось чому я ніколи не купувала собі парасольку...
...Ось чому я оживаю після дощу...
...Ось чому я ним живу... - бо це пробуджує в тебе ті дитячі почуття, які ми постійно хочемо відчути... Люди з дитини перетворюються у дорослих, а потім у дітей знову... а деякі все життя діти... як я, мабуть...
НЕВЖЕВАМТАКНІКОЛИНЕХОТІЛОСЯ? НЕВЖЕВАМТАКНІКОЛИНЕХОТІЛОСЯ? НЕВЖЕВАМТАКНІКОЛИНЕХОТІЛОСЯ? НЕВЖЕВАМТАКНІКОЛИНЕХОТІЛОСЯ?
|
|
