Як завжди… спілкувалася вчора зі знайомим і річ пішла за шлюби… Все це потім переросло в Велику Суперечку…Він мені доказував, що жінка повинна сидіти вдома, виховувати дітей, варити їсти, хатня робота і вся така фігня… Коротше, жінки не повинні працювати?... Я йому намагалася довести, що жінка, якщо буде сидіти вдома, то перетвориться на істерично-тупе-сварливе створіннячко, яке сидітиме вдома і плюватиме насіння з подругами, обмилюючи всіх сусідів… Він всього казав, що нормальна людина такою не стане, а я говорила, що хатня робота кого хоче перетворить на робота…
Він мені сказав, що жінка НЕ МОЖЕ БУТИ РОЗУМНОЮ… Виразив це словами: «Ось коли бороду відростиш, тоді розумною і станеш!» Логічно, але для жінки неможливо… Виходить, він мене образив… Та фіг з ним, не за себе сумно, а за всіх жінок…
А як же самореалізація? Творча наснага? Віддача в роботі? Без розвитку ти стаєш НЕЛЮДИНОЮ…
Йому було це важко довести, але він трохи змовкнув, коли я задала йому питання: «А ти зможеш забезпечити САМ цілу сімю? Він пробуркотів щось по-типу, що це держава винна в тому, що працювати потрібно важко, щоб заробити копійчину…
Газд бест з ним!!!
Я – жінка! Ви чуєте люди, я свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче,
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка. Я річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє,
Я щось незбаганне для чоловіків.
Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче.
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я лише жінка. Я прагну кохання.
Я все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці – я крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих – я липовий мед.
Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка. Я дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки!
Автора, на жаль, не знаю… (хтось каже, що це Ліна Костено, а хтось - К. Сенченко)
|
|
