Вчора розсталась з хлопцем. Ну то я так вважаю… Було все трохи погано для моєї совісті… О п`ятій вечора біля краєзнавчого музею домовилася зустрітися з хлопцем, що познайомилась з ним в неті. Кличуть Женєю. Непоганий хлопчик, без комплексів, не повів мене у кафе абощо, а просто сиділи біля його рідного Політеху на лавці, де «Place for smoking» - тобто, місце, де можна залишати смокінги і піджаки. Дивно, але жодного смокінгу там не було. А-А-А, субота ж сьогодні. Ніхто не навчається.
З кожною хвилиною Женя мені подобався все більше. У дитячій формі загравання цілував мене у щічку, преводячи все у сміх. Досміялися так, що через годину вже цілувалися не в щічку. Цілується він кльово – ніжно і з грою: то не дає доторкнутись до його ж губ, то заграє своїм язиком з моїми вустами… Ще через годину довелося йому сказати, що в мене є хлопчик. Він засмутився, але, фільтруючи все через гордість, відказав знов жартом.
І ось прощання – і ось Женя. Не той, що з нету, а той, що мій хлопець. «Привіт!» він з кислою міною дивиться як я у такт під Тартак разом із Сашком, той, що Положинський, гарцюю під сценою. Ну що ж, кому Малінін, а кому Тартак подавай.
О, друзі! Привіт Ігор! Привіт Паша! ( кращі друзі останнього покинутого мною хлопця). Як справи? Добре? В мене теж! Ігор то й і робив, що дивився на зімкнуті руки Жені і мене. Вони пішли.
- Це хто? – питає Женя.
- Кращі друзі минулого хлопця.
Дві хвилини по тому. Ідуть вже в трьох. Ігор, Паша не підходили.
Ілля:
- Привіт.
- Привіт, - кажу я, - як справи?
- Добре. А в тебе?
- Чудово…
- …Ну пока …
- Пока…
Для чого треба було його сюди приводити? Поганці. Мені стало на 15 хвилин боляче. От уроди, спеціально привели Іллю, щоб подивився як я, з ким я.
- А це хто? – знов питає Женя.
- А це як раз мій минулий хлопець.
Машу Жені па-па. Іду на дискотеку до мами. Вона в клітці працює на касі. Привіт мамо! Скучно роздавати контрамарки, дзвоню Жені з нету. Зустрінемось? Давай.
На другий раз він сподобався мені менше. Ліз. Терпіти не вмію – отримав по ребрам, легенько. Мабуть, треба було сильніше.
Все-таки мене легко розвести, якщо знати методи. Ні, не на ліжко! Просто розвести, щоб я посміхалась, давала себе цілувати на першому побаченні.
Чому я так багато про це думаю? Може це ілюзія? Адже ми думаємо про те, що ми думаємо про ніщо. Але хлопці мене запам`ятають… Припишуть мені на могилі: «Remember me I`m gonna be a star…»
На наступний день прийшла смс: «Ізвіні, но мєжду намі всьо кончєно». Це як? Між нами все по-конченому? А й справді… Це мій Женя написав. Просто відповідь: «Я ето поняла ещьо вчора…» Хлопчику, я рада, що ми довго не мучились. Всього-то 2,5 місяці… Ось ми і порішали наші пироги. «Желаю счастя і удачі в лічной жизні. Пух!»
Не знала, що так буває, коли розходишся з хлопцем. Ейфорія неочікувана. Може я мазохіста? Мене чомусь так пре… Неначе піаніно з плечей зняли. Ура-а-а-а!
«Я свободєн, словно птіца в нєбєсах…» Арія – форевер! Такі дні в моєму житті найкращі. Невже це щасливить? Мене - так. Крейзанута я дівчина.
Але з іншої точки зору – чому б і ні? Адже з некоханим легко не буває, а розстатися навіть приємно…
|
|
