Ввечері ходили на прогулянку як завжди у корпусний парк. Довго до цього готувались: спочатку душ, слой лаку на нігті, такий же слой тіней на повіки, два шари туші на реснички, помада рожева, ліфчик посередині зшитий в притик, брительки максимум затягнуті.
Ну, звичайно, кофтинку з вирізом і побільше. Штанці, великі сережки. Муа! Лялечки! Барбі відпочивають.
Ось таких 7 дівчаток (всі в спідницях, окрім мене, звичайно) з однієї ноги вийшли разом із гуртожитку і почалапали, чіпляючи каблуками асфальт, у сторону знайомого орла. З пів години було сумно. Всі боялися такої юрби, хлопці не підходили, тільки дивилися голодними очима і ковтали велику кількість слини. Самі винні! Тобто, ХЛОПЦІ самі винні – чому б і не підійти? Ми ж не кусаємось. Незабаром до однієї з дівчат підійшов брат з другом. Друг гарненький, брат – розумний. З другом ми знайшли спільну мову – Ірена Карпа, Фактично самі, Любко Дереш, Fluёr тощо, але він такий малечкуватий, йому аби пострибати, поржати. До кінця вечору нас вже було більше 30 чоловік і ми розбились якось на три кучки. Я стала з «братом і другом», хоч було з ким нормально поспілкуватися. Поруч стояли мої подруги з п`яними хлопцями. Один з них каже:
- О, так ви також в педі навчаєтеся? Так, і я ж педагог….. Слухай, ну їх нахуй ці сємочки, до пізди вони тобі надо… Ти пивом лучше убєйся!»
Нове покоління педагогів….
Прийшла додому. Пішла до Нелі ( тієї, що брат був), виложила всю історію мого буття з першим коханням, гидко на душі було, плакати хотілося. Скурила майже всю пачку «Па 11 Ма11» і пішла спати.
|
|
