Встаю, в сусідів є кава, бужу, дочитую книжку Гретковської, виходжу з торбою на плечах. Вулиця, позаду чую голос:
- Допомогти?
- Ні, не треба…
- Мені не складно, можу і понести сумку.
Я обертаюсь. О, Боже! Невже вихворівся? Позаду йде дідусь-гвалтівник-мрійник, який і влітку, і взимку питає у дівчат:»Холодно? Змерзла? Зігріти тебе?» На вулиці +35, а в нього стандартне запитання. Але сьогодні він його змінив. Невже його лікують? Не знаю, чому так вирішила…
Завжди його боялась і пришвидшувала кроки. Так і цього разу.
Через 5 хвилин іде назустріч хлопець ( високий, темненький, в блакитній яскравій ті-шортці, джинсах і сонячних окулярах ) подивися на мене, потім розвернувся – і за мною. Неначе когось в мені впізнав.
Я притягла сумку поближче – хтозна хто він. Наздогнавши мене, він зняв окуляри і подивився ще раз в моє обличчя. Фотограф? Маніак? Просто хлопцеві примарилось? Бозна…
Додому доїхала, сестра сьогодні прилетіла з Єгипту. Відпочивала. Привезла мені дві футболки. Одна з них помаранчева з обкуреними верблюдами, а інша простенька. Ще кучу нових дрібниць з Каїру, літака. Розбирала, сидячи за комп’ютером.
|
|
