Вулицями повільно котився густий туман жовтневого ранку. Дрібне, ще зелене листя кущів було геть обсипане малесенькими прозорими ягідками води, жовте та червоне – кленове встеляло асфальт, заглушуючи ходу, та й машини проїздили неначе привиди – зовсім нечутно. Йшла кудись людина із серцем, що стікало кров”ю, точилася, наче п’яна, нічого не бачили навкруги її скляні очі. Але вона була живою, хоча майже цього і не усвідомлювала.
Додати коментар можна тільки після реєстрації Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.