Що буває простішим за бажання поділитися своїм щастям? Воно таке природне, як посмішка дитини. Коли в тебе є хліб, а поруч хтось потерпає від голоду, ти віддаєш шматок без вагань, чи не так? Він не розумів різниці, він не бачив її. Він тільки знав, що Майстрові не вистачає того, чого так багато є у нього, що всі ті люди навколо – дуже нещасні. Він знав також, як зробити їх такими щасливими, яким він сам був щойно. Щастя робить людину великодушною, поблажливішою до інших, щастя загострює бажання ПРИЧЕТНОСТІ. Якби йому ЗАПРОПОНУВАЛИ на щось її обміняти, будьте певні, він би не погодився, як не погодився б торгуватися. Але дарунок – що може бути святіше за це слово?
Він скористався своїм наміром, який, безперечно, був ще гострішим, ще вправнішим, ніж у ТОГО, чужого, і без жодного сумніву одкраяв шматок від душі, що йому одному довіряла, бо була його частиною. Він сам простягнув його Майстрові, за що юрба вибухнула схвальними оплесками та радісним гомоном. Він ще встиг відчути задоволення від скоєного. Ще встиг відчути, як всі вони, знайомі і незнайомі люди зі сну, накинулися на нього, жадібно рвали його на шматки. А потім прокинувся.
|
|
