Юрій: Сергій, повідай мені, як тобою переживаються трансцендентні стани:
Сергій: У творчих станах мене здебільшого турбує момент невизначеності цілі творчості. Твориш і не знаєш, що з цього отримаєш. Хоча над мною щось міркує, пропонує активно діяти, аби розв’язати чи пояснити проблемну ситуацію. Особливо, впливає в цей момент неймовірне, парадоксальне з першого погляду, для яких ще не встановлено інтуїтивних зв’язків на рівні асоціацій. Тоді здогадуюсь про можливе, навіть підозріле, те, що виведе мене до розв’язку проблеми.
Згодом, у процесі осмислення усяких можливостей роз\'яснення творчого «казусу», пробую вибирати такі думки, котрі адекватно, у межах зрозумілих для мене, просвітлюють зв’язні думки про необхідне.
Юрій: Для тебе, Сергію, трансцендентні стани - це суто переживання творчості?
Сергій: Трансцендентне почуття – це рівень відчуття у собі над- та підсвідомого. Якщо людина має досвід таких переживань у творчості і для неї це суто момент у процесі усвідомлення трансцендентного стану. Не обов\'язково дискурс свідомого обумовлює творчий стан людини, медитативне осяяння віри через концентрацію на певних явищах буття виводить до «світла» через «чорні» тунелі у простір інформації. Як на мене, то я володію досвідом переживання творчості, дякуючи глибокому пірнанню в невидиме для актуального поля свідомості, коли я відчуваю невідомі інформаційні «шуми», котрі необхідно розібрати в «адекватні» сигнали, тобто корисну інформацію, яку можна сконструювати у певну знакову форму, означивши по ходу її смисл та зміст. Такі пірнання – це те, що я вважаю справжнім нераціональним пізнанням, тобто, трансцендент – це виявлення себе у процесі творчості, тут змикаються в одне ціле моя віра в те, що я чогось таки досягну, мій досвід, моя активність думок на непізнаних явищах.
Юрій: Я все добре зрозумів, але не вважаєш чи ти, що це тільки свідома імітація реального, дійсного стану за допомогою уяви. Мені здається, що ти лише імітуєш трансцендентне пізнання?
Сергій: Відчуття стану «окриленості», простої щирості, тотальної відвертості, – це не може бути імітацією «такості» людини. Звичайно, в цьому «блаженному» стані момент «неявленого» перебільшує мить «явленого». А проте, відчуття себе у «не своїй тарілці», звичайний обман, сурогатне, та плагіативне виявлення і отримання власних настроїв, творів – на мою думку, в цьому справжня імітація «такості–абиякості–ніякості» людини. Так, вважати щось чи когось зімітованим, це значить, запнутися думкою на комусь, хто раніше це сотворив. .Ай стан «відкриття правди» – це глибоко індивідуальне, нікому іншому неявлене у відчутті, тобто, непізнане в чим-небудості, в що-будості, чому-будості, чого-будості. До речі, правду буття ніколи не зімітуєш у художній творчості, а ось, істину буття – тобто художній образ, це зімітує будь-хто з професійних письменників чи поетів. Правда – це трансцендентне поняття, «істина» – раціональне.
Юрій: Твої роз’яснення я сприймаю з тієї точки зору, що кожна творча особа має повне право на вільний вибір. Ти, Сергію, не співвідносиш трансцендентні відчуття та стани з вірою у Всевишнього, його реальне існування не можна логічно довести, тут потрібне щось інше, уява!
Сергій: У будь-якій творчості межа табу визначається необхідністю досягнення цілі. Право творити будь-що – не задумуючись над наслідками використання в життєдіяльності сотвореного – беруть на себе так звані пасіонарії, це термін Льва Гумільова, що означає групу людей, котрі володіють активною енергетикою та спричиняють якісну зміну напряму розвитку людства. Творчий поштовх через розв’язання проблемної ситуації потребує таки неабиякої волі, котра виявляє себе через трансцендентне відчуття правоти.
Якщо уява творця потребує віри та містифікації, то це право ніхто не заперечує, як і право творця не вірити у Всевишні інстанції. Творчий поступ проходить через накопичення досвіду, через трансформацію віри в переконання. Для мене особисто у сфері творчої праці відсутні канони та правила, за якими я вчився репродуктивній праці в період становлення. Творчий процес – розпочинається з виявленням помилок у каноні, а закінчується тим, що власні помилки приховуються за допомоги спеціально вибраної для цього системи мислення. До речі, відчуття проблеми або якоїсь невизначеності, парадоксальності напочатку шокує людину, але згодом неприємні відчуття у процесі розв\'язання змінюються згідно досягненнями.
Трансцендентні стани творчої людини, на мою думку, – це збудження у сфері пошуку потрібної інформації, це спроба самостійно утворити цю інформацію та реалізувати її в своїй діяльності. Так, я згоден з тобою, Юрко, уява про Всевишнього немає жодних логік, адже ми вкладаємо в його смисл прірву власного безсилля в непізнаному.
Логіка працює тоді, коли творець має справу з пізнаним об’єктом та обґрунтовує вивідний ланцюг його характерних властивостей.
Юрій: 3 якими конкретно подіями в особистому житті виникло твоє творче кредо? Чи існує першопричина твоєї творчості, зокрема художньої? Чи пов’язана ця першопричина з вірою або розумом, здібністю відчувати та уявляти, концентруватися та споглядати власне осяяння збоку?
Сергій: Трагедія мого існування: «Я» так, як не існує ніхто інший! Трагедія мого життя в тому, що я краще розумію оточуючих, ніж своє власне буття. Завдяки цьому і виникає проблема моєї творчої думки. Але первісні бажання та пристрасті, щось глибоко дике у моїй природі, настільки притуплює свідомість, що не знаходжу собі місця, і аби не творчість, справа би дійшла до межі, за якою я за себе не ручаюсь. З твоїх, Юрко, запитань про першопричину творчості, я виділю останнє. Так, здібність споглядати себе поза власним тілом для мене сьогодні нагальна. Я її розвиваю в собі, аби ще глибше само пізнатися у собі. Віра у власні сили, у себе, як творчу людину, віра в інтелектуальну силу власного організму – це теж має впливи на творчий процес. І не найголовніше – це матеріальна скрута, до якої я звик ще з маленького. Моя педагогічна діяльність протягом більше десятка років не принесла мені навіть морального задоволення, проте, я маю вільний час на власну творчість, за котру не отримую матеріальної винагороди. Власне, щось потайне є в тому, що мої думки та почуття оформляються в художні тексти.
Юрій: Добре, Сергію! Наговорили ми з тобою вже занадто! Від людського поговору не сховатися в нору. Отже, повідом мені, що для тебе аж так вже є аморальним в творчості?
Сергій: Це неймовірно, але в літературі немає заборонених тем! Аморальні теми можуть бути у нетворчих людей, тобто тих, хто займається плагіатом, як за формою, так і за змістом. Проте навчання творчим здібностям починається з особливим перейманням досвіду інших митців та попередників. Митця визначає досвід творчості та досвід подолання творчих проблем. Але не можу згодитися, що відмова від певних канонічних та застарілих норм трактується аморальним вчинком. У кожного талановитого творця виборюється життям власна шкала норм та меж, так саме творець виборює собі ті границі, за які він не зможе вийти. Адже вище себе не стрибнеш! Система моральних цінностей – це своєрідне табу людяності. А ось у несвідомій сфері суспільства – в снах, в масових оргіях, культових та обрядових ритуалах немає границі себевиявлення по відношенню до того, що саме такого робити не можна. Це необхідно! Хто перший відкриє свою душу, тому і прапор у руки. Хоча, не все говорене – творене! Народна мова дорожче будь-яких моїх думок. Мова – це простір уявлень про опанований світ, своєрідне інтегрування смислів та значень через відношення до нього. Наскільки аморальною чи моральною є мова, як форма засвоєння всього пізнаного? Таке питання можна навіть не ставити до народної мови та мови талановитого митця! Губиться глузд.
Юрій: Сергію, на твоїх думках можна мур мурувати. Однак, не знання дає знання, а навпаки. Ти краще розкажи, як ти відчуваєш дивні та незрозумілі під час творчості явища та стани? Що саме трансцендентне у цьому, а що нетрансцендентне?
Сергій: Так, Юрко, я добре навчився зуби заговорювати, проте грамотії читають мої думки не тільки в рядках, а й між ними. А щодо твого запитання. Дивні зосередження уваги на смислах. Стан «трансу», стан «окриленого», незрозумілий для тих, хто окрім очей не відчуває в собі іншого віконця, проте саме творчі стани збагачують досвід про непізнане та потаємне, це своєрідні «лінзи», через які творець бачить світ. А ось трансцендентна офіра творця - тотальна в процесі творчості митця, вона якісно оновлюється з кожним наступним творчим актом. А всі пізнанні речі та явища, котрі може сконструювати будь-який фахівець своєї справи – раціональні, вказаний шлях, як їх отримати, та межі їх застосування в житті та природі. Вони, на мою думку, видні без «особливих станів», тому і нетрансцендентні. До речі, художня мова ліриків, що утворили трансцендентний напрям в літературі, осмислюється саме через творчі стани проникнення в потаємне та занурення в непізнанне.
Юрій: Страшне перо не в гусака, а в дурака.
Сергій: Нічому не дивуватися – ознака великого розуму. Дурні майже не можуть дивуватися, бо трансцендентні в усьому. Юрко, ти іронічно глузуєш, проте для дурнів закон не писаний. Він написаний для розумних.
Юрій: Мені дід говорив: Хочеш видіти дурня, то подивися в дзеркало.
Сергій: А мені бабця говорила: Дурень може стільки питань задати, що й сто мудрих не зможе відгадати.
Юрій: Та на наш вік дурнів вистачає.
|
|
