ІНВЕКТИВИ «ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ» В ТВОРЧОСТІ
ТАРАСА ФЕДЮКА
У живій мові завжди знайдеться активно-творчий потенціал для подолання чергової стадії «сучасного благодіяння», вона, народна мова, така відкрита та многовидна, що досить пірнути в її атмосферу життя, як виникають «здорові глузди» духовного переживання нашої доби. На теренах української поетичної стихії 90-х років з’явилися талановиті, з досвідом власного «метафоричного переживання», екзистенціальною вишуканістю, особливі поети-паринки, які навіть підносять нам біноклю, через який чудодійні думки проектуються на папір. Зазначимо, що за ними є право поетичної волі, яке у суспільстві виходить на рівень духовного блага, адже зараз кожен має вибір власних інвектив, які ніхто не нав’язує, тобто кожен грає власну симфонію серця. Цікаве світопрозріння думок можна знайти в поезії Тараса Федюка, особливо в його збірці «Золото інків». Якщо впевнити когось в тому, що це «неможливе», чи раніше «невиявлене» у нашому сьогоденні, то сам факт творчості Тараса Федюка – не всезагальне «ЩОСЬ», не конкретна «ІСТИНА», а цілий стан нашого буквального буття сьогодні у «здоровому глузді» життєвих проблем. Толерантно-благодійне вимальовування поетичного світу у творчості Тараса динамічно домінує, здається, що у творчості головне – існуючий феномен живих станів співзвучний виявленому феномену «матеріального многовиду» буття. Ми можемо відчути те, що сформульоване поетом тепер, теперішнім рухом душі через трансцендентне розуміння, через внутрішній прорив у зовнішнє, через власний енергійний потяг, через намагання виявити в собі метафоричне втілення духу – матерії живого.
Все найістотніше в творчому самопізнанні,– це проблемне, навіть парадоксальне, протистояння до недосконалого у власному природному, у творчому стані, по відношенню до несправедливостей у собі, у природі суспільства, країни, цивілізації, історії, саме таке поетичне медитативне відчуття прагне виявити, зафіксувати у метафоричній мові Тарас Федюк.
Метонімічні, сугестивні форми висловів поета долають духовну ауру читача через зорієнтовані звичайності буття. А «метафоричні згустки» майже кожного вірша – це потужний імпульс автора, що поділяється на духовні моменти осягнення виявленого у слові, на перетворення «змістів», у живе явище буденних сутностей. Вірш Тараса Федюка спрямовується на здійснюючий процес одухотворення «істини існування живого», це настільки важливо для світлого розвитку душі через любов до навколишнього, через толерантне сприйняття незвичного, що годі про це говорити. Хоча творча таємниця Федюка – не вияв кінцевих цілей та напрямків, не накопичення метафор та новоутворень, – це пробудження та залучення до світу розпізнаної мудрості життя, – це хвилювання до онароджених, оживлених поетичним словом благ,– це вияв живої людини, як чару тіла-душі-духу.
У цьому потрійному протиріччі Федюк констатує процес живого стану, як живого перетворення поетичної ідеї вірша у свідоме чудо творення власного Я.
|
|
