ПОЕТИЧНИЙ МЕДІУМ У МЕТАФОРАХ
ІГОРА РИМАРУКА
Всім уже відомо, що ніщо не з’являється нізвідкіля й нікуди не щезає. От і у нашій миромучній сучасній поезії – своєрідна божевільня, котра розпочата у стихіях винаходження Василем Стусом свого національного регістру, а продовжена в біо-грі медіума, навіть намареного божища ДІВИ ОБИДИ з римарукцією алегоричної ДІВИ МАРІЇ, котру ще не вдалося вгамувати незалежною буфонадою та бурлескними бравадами національної, отже суб’єктивної, свободи свідомого українця. А чому б не побавитися у бібліо-гру з білогрудим виголосом мирними римами невмирущому варваруку? А для чого тоді бібліоману фобії в образі неборів, циган, вовкулаків та пізніх похресників, невже ці ілюзорні примари лише римарукова амбіція??? Ба, ні! Це либонь отой внутрішній морок стусового духу невжиття в манкуртівське марудне відчуття себе, це римарукова миромука, яка замаринована у містерію видінь тих, хто не сміється і не плаче, аби прийдешнє з оком некрофіла передбачило затерте майбутнє. А при чому тут казки косоротих? Адже дихотомія світогляду білокровного у протистоянні дітей і вовків, котрі з чорною марукою німфетки Лоліти граються у сатанинську силу людської натури. Яка необхідність у клятих колядниках, якщо золота коляда національного буття повна іскор Змієборця? Ці відокремлені питання пропонує нашим сучасникам, котрі богують незримими стусовими містеріями, Ігор Римарук, бачучи у власному світовідчутті царину несвободи, тобто нежиттєвий простір напівмороку ночі національного буття.
Непогамоване мислення національної свідомості про саму себе у творчості метафізичного лірика можна означити як римарія, це своєрідна стихія духовного процесу осягнення, чаклунське творення надсмислу, надсутті найпотаємнішого через настійну сакралізовану непередбаченість душевного розпалю-вання мовної енергетики, емоційної ентропії, асоціативної нерозумності вибору. Щось сліпе, екстатичне в окресленому значенні римарукового медіума, а саме на духових рівнях, мов би свого нестійкого самовідтворення в нелінійному ритмотлумачен-ні виникає грай-творча субстанція, цінність якої у виході за межі віталій, утопій в найвищу стадію свободи володіння буттям. Поет сягає цієї субстанції через внутрішнє, самозаглиблене концентрування на собі співмірного власній енергійності сенсу очищення, після якого медіум отримує благоговіння духу, а за ним і відчуває відлуння себе зі світом. А відчуваючи себе великою силою у народному відлунні, медіум допомагає вільним здолати будь-які труднощі через відчуття найглибшого умиротворення. Медіум – це причетність до таємниці енерго-творення, хоча і невідомо, наскільки прояснена ціль римарукового свавілля, бо розмаїття бентег спонукає до виходу на рівень «боголюдини».
|
|
