ПОЕЗІЯ ЮРІЯ СЕГЕДИ,
«НАЧЕ СОНЦЯ БЛИСК»
Це завжди легко звузити критичний простір літературного процесу до певних параметрів. Але витісняти з літературного процесу такі важливі чинники, як літературна периферія, недалекоглядно. Літературна процесія в провінції – це основа літератури та духовності в державі, бо мовне середовище для талановитих та обдарованих визначає сутнісну парадигму народного мислення та свідомості. У літературному процесі є право кожної творчої особистості сприймати будь-яку інформацію вільно, а саме через міжмовне спілкування талантів, адже це вияв непересічності поглядів.
У Вінниці, як у літературному подільському регіоні, вийшов друком двомовний альманах «ВЗМАХ КРЫЛА». Без ідеологічної заангажованості та популізму двомовний альманах за редакцією відомого поета Андрія Стєбєлєва вирізняється від трьох спілчанських вінницьких альманахів, котрі не уникли антагоністичних настроїв та трактувань у художньому міжетнічному середовищі. Хоча двомовний консенсус не визначає ще художньої цінності альманаху. Тому зазначу основну художню парадигму «ВЗМАХ-у КРЫЛА». В альманасі домінує естетична самоцінність кожного автора за його оригінальним мисленням та унікальним естетичним світобаченням . У поетичному доробку авторів не проглядається цілеспрямована ідеологічна парадигма, здебільшого автори виявляють особисті мовні феномени та парадокси у художніх текстах. Зміст поезії авторів здебільшого нейтральний до політичних проблем сьогодення, хоча у деяких поетів присутня своєрідна форма реальності або ненормативний погляд на сьогодення. У вищезгаданому альманасі розширено абсолют самоцінності кожної мови, а в основі творчих пошуків авторів лежить плюральний вияв гуманізму та демократизму у сучасній літературі. Зокрема, «ВЗМАХ КРЫЛА» виводить читача на шляхи духовного відродження внутрішнього асоціативного та парадоксального світу, проте все це народжується на суспільному фоні жахливо-проблемної масової відеоінформації про художнє слово. Така контрастна культурна ідентичність сучасного літературного процесу регіону Поділля.
Двомовний альманах регіональної поетичної школи Вінниці стверджує момент існування феномену покоління 90-их в літературі. Художні висоти кожного автора настільки зберігають своє кредо, що їх легко ідентифікувати за змістом та формою. Художня легітимність кожного вінницького поета з альманаху «ВЗМАХ КРЫЛА» не у членстві, не у номенклатурності, а у внутрішній самодостатності. Кожен автор альманаху відчуває власне творче кредо у суспільному дискомфорті, хоча їхня присутність у колі письменників з домінуючими рангами обдарованості та щаблями номенклатурного спілчанства допомагає їм зайняти хоча б певну нішу у суспільстві. Поети з вінницького двомовного альманаху є віртуальними митцями, котрі спілкуються не рівнями, а внутрішніми світами, утворюючи духовно-художнє поле альманаху.
У авторів двомовного альманаху не має потреби ідейно «відстрілюватися», як висловився на творчому літературному семінарі голова вінницького осередку НСПУ Василь Кобець, а є потреба не провокувати конфронтаційну міжетнічну ситуацію в культурному середовищі митців України, бо мова митця – це самодостатній вільний вияв, а не потуги громадянського виправдання перед народом про творчу неспроможність духовно протистояти та самоідентифікуватися у Вінниці .Санкціонувати “стрілянину” такими волюнтаристськими заявами – це просто відверта “беріївщина” в керівництві вінницьким осередком НСПУ. А можливо, як поет, Василь Кобець по-своєму розуміє завдання творчого осередку НСПУ, адже, зверніть увагу на два слова в цій абревіатурі «національна» та ще й в Україні, отож, чи мають право мати членство у цій спілці письменники, які пишуть польською чи івритом, мовчу вже про тих, хто пише російською. Я не нав’язую вам думку про те, що у мистецтві не повинна бути ідея, але мовний феномен, як форма ідеї для мистецтва, тим більше у Вінниці, не є настільки першочерговим завданням, аби вибудовувати «барикади» проти російськомовних митців. Для подільського культурного життя та літературного процесу міста куди нагальніше і перспективніше забезпечити митців та масового читача сучасною українською книгою.
А тепер хочу висловити певні думки про поетичний доробок одного з авторів альманаху, молодого поета Юрія Сегеди. У нього якась напрочуд усеспівчутлива ритмічна сув’язь віршів, фактично, живий спів душі гармонійно виявляє мовну стихію. Кожен рядок суголосно рецитує наступний, це щось на зразок приповідкового шепотіння молитви. Вельми всеобіймаюча вивершеність ліричної думки призводить художній зміст до неспростимої відвертості, духовної аури митця, хоча його найбільш істотний доробок в громадянській ліриці.
Юрій Сегеда досить гостро відчуває мову на зламі епохи, навіть духовного зламу в житті народу. Зазвичай, більшість сучасних поетів стурбовані мудрим поступом народу України до вершин цивілізаційного буття. У Юрія Сегеди – це теж домінує.
Перш за все проста ясність віршованої мови поета змушує перехопитися думкою про суспільний гармидер у державі. Лаконічна тональність його віршів для нашої доби є досить унікальним явищем. Її можна порівняти з народною піснею, яка просто плаче душею про трагічне буття. У молодого поета вже склалася міцна форма, котра суверенна до будь-якого змісту, духу, світобачення. Уява поета прозора настільки, що навіть ліричні інстинкти фіксуються як прояв міфічної волі серця. Такий своєрідний екзот поезії вінничанина в образах природної стихії, метафорично пов’язаний з психічним станом стурбованого долею народу.
Великого розголосу у літературних колах Вінниці отримали вірші про сучасний політичний істеблішмент. Справді, надзви-чайно і потужно звучить голос поета:
Хотіли випростати спину.
А в нас украли Україну,
Поклали на рахунки в банки,
Розвішали нові фіранки –
Жовто-блакитні прапори,
Червоні – в скрині, до пори...
Талант українського поета ще у духовному поступі. Надіюсь, що його зірка в поетичній Україні буде напрочуд яскравою.
|
|
