Особливістю світорозуміння літераторів початку ХХІ століття є притаманний їх життєвій позиції "всесвітоцентризм". У центрі уваги, змальованого митцями перебуває абстрактна Всесвіт-душа, а сам митець у ній знаходить і співвідносить власні точки зору на її життєвий шлях. Митець власним мово-світом відкриває невидимий для читача живий Всесвіт образів, істот, смислових прошарків тексту. Усе, про що ідеться у творах літераторів початку ХХІ століття осяяне особистим ставленням автора до себе, як Всесвіту. Це є результатом скерованого на «потайний фокус» побаченого, осмисленого й пережитого крізь призму особистого, етичного та естетичного ідеального Володаря Всесвіту. Підсвідоме відчуття того, хто керує діями живої істоти характерне для життєвої позиції й творчості авторів в цей період. Вплив творця на живу істоту та її Всесвіт-душу через призму глобального конфлікту добра і зла. Конфлікт творця та сотвореного ним Всесвіту позначені в творчості літераторів гострим відчуттям дисгармонії, що панує у хаосі, в якому живе митець. Відтак глобальний трагізм є визначальною рисою, характерною для світовідчуття «двадцяти тисячників».Такому «фокусу» притаманні характерні риси. А саме. Трагедія внутрішньої свободи сприймається митцями, як глобальна доля, зумовлена не лише обставинами творчого життя, а й взяттям на себе глобальної відповідальності за трагедію сотвореного духу у людині, за драму його живого духу, яку справді розуміють тоді, коли відчувають «нещасного» у самому собі. Розуміння тексту, як фокус-центру, навколо якого будується перспектива мово-світорозуміння. Відкриття таємниці інтересів образу автора знаходиться у площині інтимного, собі подібного до добра, адже жоден митець не бажає собі зла... Передача суті творчого акту мільйонів живих істот, розчавлених трагічною добою глобальних катастроф, через їхню гостру невдоволеність здобутим відчуттям віри, любові, надії на щастя, на добро.
Літератор початку ХХІ століття проникнутий виразним відчуттям «заклятості своєї долі», запрограмованої колії життя. Провина митця, ідеали якого «програмують» живу істоту, приховується у цілях, якими творець намагається випередити своє майбутнє. А свідомий творець вкладає в образ «щире» та потайне, і тільки Вища інстанція творить це потайне через його внутрішнє рай-пекло, прагнучи, втім, не втечі від себе, від його проблем, а спокою серед таких, як і сама. Проте енергія творчості митця починається з необхідного, із сердечного страху спілкування на рівних з Богом, з осягнення в собі правди Божої й сповіщення її живим людям.
Творчість митців початку ХХІ можна осмилити, як прірву, з якої ллється вода на Всесвітній млин, всупереч Господньої волі. Так іноді в творах нових митців прослуховується пророче послання. Проте згодом виникає відчуття Провини Пророка, покликаного "і мертвим, і живим, і ненарожденним" "святую правду возвістить" у тому, що ця правда є на даний час невидима, нереальна, її не можуть відчути невинні істоти Всесвіту. Страшна, тому і утаємничена правда митця живої Всесвіт-душі. Сказане, врешті-решт сподіваюся, увиразнює значення творчості літераторів цього періоду в історії філософської думки України. Творець – філософ і не намагається у своїх творах дати однозначну відповідь на смисложиттєві питання живих істот. Численні митці-інтерпретатори виписують у творах відповідь на питання, які повинен розв’язувати самотужки кожен сам для себе. Володар будь-якої душі дослухається власним серцем руху глибинних живих течій, прихованих за зовнішнім плином буття, течій, що не вкладаються в жодну раціональну схему й можуть бути лише відчутими ледь-ледь, десь на межі життя та смерті. Але це ледь-ледь відчуття має суттєве значення, зумовлюючи переполох глибин і вершин під час філософського осягнення дійсності. Так виник сучасний напрям у мистецтві – трансцендент.
|
|
