На крутозламі двох останніх тисячоліть підняти тему важливості художньої літератури кожного народу – це не лише зачерпнути великим історичним ковшем духовний пласт глобальної культури, нашарований попередніми тисячоліттями, а насамперед збагнути вселенський зміст цього невиміряного пласту. Як складалося духовне життя людини – так і складалася мова, а згодом і література. Наше завдання збагнути весь літературний та духовний досвід поколінь, примножити його і передати нащадкам. Але не просто передати фізично на будь-яких інформаційних носіях, а передати з теплотою серця, з гостротою думки, з щирістю і щедрістю душі. Новітня художня література, як і мова, не тільки не втрачає свого духовного обличчя, а навпаки, виблискує сріблом-золотом новизни і оригінальності, вона продовжує сіяти добро в наших живих душах. Сучасні літератори продовжують дивувати читачів досі незнаними гранями свого таланту.
Але, щоб зрозуміти новітню художню літературу, важливо толератно розмірковувати над символами та образами сучасного добросвіту в мистецтві, необхідно його вберегти від зла, а губи свої від звуків лживої мислі. Література постійно збагачується новими творами, які народжуються у процесі життя під впливом мистецьких ідей сучасних митців. Життя і література взаємозв'язані і взаємопереплетені, тому то й літературна мова – це вагомий духовний спадок, чисте джерело душі народу.
Новітня художня література – яскравий виразник характеру складного часу та глобального простору буття живих душ, вона найбільш образний виразник загальної культури нашого світу. Її літературна мова – один із яскравих виявів творчості будь-якої доби, дякуючи тому, що образна мова – найсильніша зброя для міцного довгочасного владарювання, ось чому великі письменники стають справжніми завойовниками духу, думок і помислів багатьох народів. Коли людина знає багато літературних мов, вона має багато ключів до інтелектуальних та духовних таємниць. Пам’ять часу та простору митці постійно кодують у символах, у тих словах, в яких можна сховати думку про найпотаємніше та сокровенне. Це дуже важливо для живої людини, а особливо, коли духовна істота знаходиться на полі життєвої битви за власні духовні ідеали. Не знати сучасні художні твори – значить дуже мало знати про себе та своє духовне життя, про своє місце у житті свого народу. Новітня художня література – досить складна, іноді її порівнюють з небезпечною зброєю, якою може заволодіти дикий звір. В усі часи розум непокоїть духовна воля творців, а щоб її осягнути, потрібно досвід і внутрішню свободу душі... Отже, аби глибше зрозуміти це явище в літературі, осягнемо поняття суб’єкту в літературному творі. Це автономна особа у літературному тексті, що має вирішальний вплив на істину, правду, інтереси, оцінки, думки, установки, презумпції та характер літературного напряму, який сповідує автор у своїй письменницькій практиці. Суб’єкт в художньому творі частіше всього виступає, як можливий масив, що використовує і творить форму виразу та формат змісту твору. Цей складний суб’єкт покликаний актуалізувати сприймання твору і містить в собі такі елементи:
• ліричний суб’єкт твору, що будить думки реципієнта-читача;
• персонаж твору, що звертається до емоційної сфери читача;
• наратор(оповідач) твору, що керує внутрішніми перипетіями, конфліктами у творі;
• резонер автора, що вказує на морально-цільові настанови читачам;
• дублер автора, що ховається у підтексті твору;
• внутрішня енергія автора, інтроспекція духовної сфери на суспільні процеси, природні явища у творі;
• центр усіх актів мислення у творі;
• центр усіх переживань у творі;
• децентралізоване втрачене «Я»(дискурс);
• внутрішні істоти образу-типажу у творі;
• самодостатня істота, яка відповідає за цілісність твору;
• непроникні межі власного «Я»-творця, яке вказує на його смерть у творі;
• трансцендентне «Я», сховане в концептуальній ізоляції, нав’язує міжсуб’єктні відношення точок зору у творі;
• інтерпретаційне «Я» психічних комплексів у творі;
• інстинкт творця, що зазнає різних потягів, які облагороджуються у творі на соціально-діяльні, творчі цілі персонажів.
|
|
