Владимир Горшков
\"ВИТРАЖИ СОЛНЦА В СЕРДЦЕ СЕГЕЯ НЕГОДЫ\"
Новый сборник Сергея Негоды \"В моєму серці - сонце\" принёс поистине новое течение в литературу. Проза \"старого образца\", понятная по всей структуре и содержанию любому обывателю сменилась интеллектуальным текстом с огромным количеством фраз, метафор, неологизмов, живущих одновременно своей индивидуальной и коллективной жизнью. Абстрактность мышления и оригинальное воображение, необходимые для чтения подобных текстов, требует ещё и таких качеств, как созерцание частично-целостного образа, удержания в памяти многогранно-монолитного массива смысла текста, готового пропустить огромный поток информации.
Читая такой текст, невольно возвращаешься к началу, теряя смысловую нить поточного содержания. Но это ни в коей мере не умаляет значения художественного текста, напротив, читатель уподобляется путнику, путешествующему по лабиринту,которому приходиться возвращаться в исходную точку огромное количество раз чтобы найти выход. За то в конце пути на него, измученного бесконечностью тщетных попыток, снизоходит благодать и радость того, что смог пройти удавшийся не многим путь.
Характерным признаком сборника прозы Сергея Негоды является также креативный подход автора к языку на разных уровнях. Огромное количество неологизмов, придуманных самим автором, свидетельствует не о бедности словарного запаса, а его особом восприятии лексем и морфем, как строительного материала для творения художественного креативного текста.
Уникальное восприятие, которое не вписывается в рамки стандартного украинского и русского языка. Например, \" космогруді\", \"сонцедзвони\", \"всекругойдуча земля\", \"мріє-хмари\", \"провінційний вишеград\", \"злюбомудрені\", \"узвичаєне тпрукання\", \"стосвічкові очиська\", ... не только дополняют, а и своеобразно ограняют контекст, заставляя сначала представить себе отношение автора к происходящему, а затем прочувствовать эстетику неологизма. Выстраданное и выношенное в себе отношение к событиям, растянутым в пространстве и времени, на первый взгляд несут в себе тяжесть критической безысходности лирических образов Сергея Негоды. Но это лишь на первый взгляд. Внимательный анализ и полнота восприятия сборника прозы открывает нам ключ к цели творчества автора: надежда, умирающая последней, живет в его текстах пусть иногда и на коленях, но зато с гордо поднятой головой.
В сборнике отсутствуют \"нетленные мысли\", но исконная тяга славянской души к светлым и добрым мыслям о вечном претендуют на эзотерическое созерцание падения и взлёта души, поражения и победы личности в социуме, борьбы света и тьмы (читайте текст \"В моєму серці - сонце\").
Выразительный гротеск христианских храмов в тексте \"Місто порожніх курганів\" поражает воображение геометрическими терминами описания их структурной мощи, но в то же время ощущается их пустота. Пустота, которая в жизни заполняется паствой, ведь только прихожане превращают архитектурное сооружение культового назначения в нечто большее, чем строение. Сравнение же названий храмов: Воскресения, Спасения, и Стеклянного выбрано неспроста. Если горожане и верят в воскрешение и спасение Христа, то явление Христа горожанам в будущем кажется им чем-то нереальным. Об этом говорит и аналогия: Воскресный путь - Воскресный храм, Храм Спаса - Спасительный путь, Явленский Путь - Стеклянный храм.
В тексте \"Вінницькі каштани\" Сергей Негода показывает свое восхищение городской весной. Восхищение, смешанное с огорчением ощущения мимолётности. Как хочется автору удержать миг наслаждения от слияния-соприкосновения души с природой, которая потрясает и \"богатых и бомжей\"! Словно перефразируя классика, Сергей Негода говорит нам: \"Весне весь социум покорен\".
Образ социума - он проходит красной нитью через все тексты сборника. Чувства героев, принадлежащих к разным социальным группам, их желания, их страхи преподносятся автором с изрядной долей контекстуальной морали.
Чувствуется, как зажимают автора рамки невозможности изменения окружающего его мира. Но как рвется в груди и хочет этого душа писателя! Кажется строки из \"Абстрактів внутрішньої свободи\": \" Звичайно, що він був абстрактним, ні живим, ні мертвим, ні порожнім, ні повним, такий собі рятівний інтелектуальний пучок недозрілих думок, якому завжди докоряли розраду фантазувати, як Божий нутряний гріх, а сум сприймали, як Бісове нашестя.\" говорят о самом авторе.
Создание такого сборника похоже на создание церковных витражей, когда из отдельных фрагментов разноцветных стекол мастер создает единое стеклянное полотно. Так и Сергей Негода, а в том, что он ещё и не совсем профессиональный художник можно убедится в его рисунках, которыми иллюстрированного издание \"В моєму серці - сонце\", создает единый литературный витраж-шарм сборника. Необходимо отметить, что витражи Солнца в сердце Сергея Негоды удались. Дай Бог ему сил и вдохновения для других витражей, а может быть и для ...
ІНТЕРВ’Ю СЕРГІЯ НЕГОДИ
ПРО „ТРАНСЦЕНДЕНТ”
Юрко: Сергій, повідай мені, як ти переживаєш трансцендентні стани?
Сергій: У творчих станах звертаю увагу на момент уявної не визначеності проблеми образу. Для мене це майже неінтелектуальна,трансцендендна частина творчого процесу. Розумієш, що переживаєш дивний стан, як твориш, але не знаєш, що з цього осяяня отримаєш. Проте над-свідоме активує відверту творчу діяльність, аби виявити смисл проблеми. Особливо, зосереджуюсь на моментах парадоксального та неймовірного у пошуках щирого вияву виражальних засобів образу. Інтуїтивно відшуковую можливості різних зв’язків між елементами первісної форми образу і вже сотворенного образу в уяві. На рівні асоціацій осмислюю їх. Ловлю здогадки та підозрілі думки, які виведуть мене до повного розв’язку. Згодом, у процесі осмислення усяких можливостей трактування образу, через подолання мовного „казусу” , намагаюсь вибрати форму та стиль, котрі адекватно, у межах поставлених вимог у зрозумілих термінах, висвітлити ланцюжок зв’язних між собою думок про необхідне. Отак і займаюсь творчістю.
Юрко: Можливо, для тебе, Сергію, необхідне є мотивацією трансцендентного стану? Чи це суто переживання творчої проблеми у сфері таємного та не явленого.
Сергій: Так, це процес переживання на рівні трансцендентних відчуттів у несвідомих станах снів, медитацій, галлюнів, та інших можливостей мого організму. Накопичений досвід трансцендентних переживань творчих проблем усвідомлюється згодом. Розумію з часом, що дискурс свідомого пошуку веде до усвідомлення творчої технології. Наприклад, медитативне осяяння через концентрацію думок на певних явищах виводить на „світло”, проте бувають і „чорні” порожнини, своєрідні тунелі у просторі непізнаного. Як на мене, справжнє переживання творчих проблем - це глибоке пірнання в невидиме та незрозуміле для актуального поля свідомості. Під час такого пірнання я відчуваю „шуми”, котрі намагаюсь розібрати в „адекватні сигнали” про нез’ясоване. Якщо мені вдається у такому стані сконструювати певну знакову форму для смислового та змістовного наповнення , тоді я на правильному шляху у розв’язанні невизначеного. Не раціональне виявлення такої психічної діяльності я відношу до трансцендентних станів.
Юрко: Я все добре зрозумів. Але чи не вважаєш ти, що все технологічно з’ясоване тобою, це лише імітація трансцендентних станів. Мені здається, що ти імітуєш власною уявою трансцендентне пізнання.
Сергій: Невже. Якщо я переживаю „окриленість” та тотальну відвертість – тоді я не імітую „такість” свого творчого стану. Я думаю, що стан блаженності та щирості цілком обґрунтовують мій трансцендентний стан. Адже у цьому стані момент не-явленого досить напружую нейрону систему організму, ти відчуваєш себе у „трансовому” польоті. Навіщо мені себе обманювати? Імітація – це сурогатне та плагіативне конструювання власних станів. Для мене стан відкриття „правди”, а згодом оформлення з неї нової „істини” майже не імітується, тут повинні спрацьовувати не просто стани чим-небудості, а унікальні креативні осяяня. До речі, правда творчого буття у мистецтві – це тотальна трансцендентність, у ній майже відсутня оформлена інтуїція та однозначна логіка думок.
Юрко: Дякую,ти досить конкретно відповів на мою думку. А тепер попрошу тебе з’ясувати напрями та рухи творчих технологій, котрі пов’язані з використанням трансцендентних станів. Я чув, що в основному метафізики використовують їх.
Сергій: Так, трансцендентне буття людини та пізнання розробляла класична метафізика в часи пізнього середньовіччя. Праці Августина, в яких подані описи „невичерпного стану повноти душі”, - вказують на трансцендентне, тобто поза інтелектуальне пізнання абсолюту. Добре структуруював це поняття Фома Аквінський, вказавши на абсолют смислів шести трансцендентних категорій: суть, щось, річ, єдине, істина, благо. Пошук вічного позначено в сучасній психології нескінченим процесом життєдіяльності людства. Проте миттєвий вихід на таємницю вічного, може обернутися для митця виходом в нікуди. А творчість потребує конкретики. Юрко, а хто мені гарантує, що пошук вічного – це пошук нічого? Необхідність конкретного життя вказує напрям творчості та його конкретику.
Юрко: Що для сучасного трансцендентного напряму в мистецтві є актуальним та необхідним?
Сергій: Звичайно,майбутнє передбачення метаморфози людства,його глобального перетворення в нелінійній динаміці розвитку нових станів творців.Творчість як якісна властивість матерії, як носіїв свідомих полів, творчих людей. Мені цікаво зараз виявити інваріантні властивості творчих метаморфоз у трансцендентних явищах. Інваріанти таких перетворень мають утворити певну системність рухів по якійсь розривній кривій.
Юрко: Але я не розумію актуальності цих напрямів.
Сергій: На інваріантах можна здійснювати кодування нейронних мислячих істот. Приклад таке кодування здійснила природа у живих організмах у формі генів.
|
|
