Знов серце щовесни туди веде,
Де сонце зацільовує обличчя,
Й веснянками одарює мене,
І вітер обійма до "неприліччя" .
Й родина їжачків, що тут живе,
Привітно підійма свої колючкі,
І птах крилом тендітно руку жме,
І квіти простягають всі пелюстки.
Тут небо синє, фарби - аж за край,
Й розмови не скінчаються до ранку,
Так низько зорі - цілу ніч збирай,
Щоб в небо відпустити на світанку.
Знов серце щовесни мене веде,
Де пам'ять світла, де живе душа,
Де тиша й спокій, безтурботність де,
Немодна де, та шира й справжня - я...
24.03.23
