Він знав, що я росла без тата.
І навіть в моїх тридцять три -
Якось вдавалось відчувати,
Що дотиком він крав роки.
Він забирав усі печалі,
Хоча я знала їх на смак,
І хоч міцною сталлю стала,
Гарячою - в його руках.
Він все питав, про що я мрію:
чого мені не додали.
І як би не спускала вії,
він піднімав - до висоти.
І пледом прикриває плечі,
Коли я сплю, але не сплю.
Розказує цікаві речі,
історію про мир, війну.
Ну як мені йому признатись:
Ми різні нації, проте -
Відкриті, щоби притулятись,
Щоб цінувати все просте.
Він знав, що я росла без тата…
сумно...щасти вам! 
