Хоч навіть літо вже пішло
І осінь вже настала,
Одначе літнєє тепло
Вона ще не прогнала.
Хоч місяць жовтень вже прийшов,
Як листя золотіє,
Але ще серпень не пішов,
Ще теплим сонцем гріє.
Поніжить хоче довше нас
Промінням золотавим,
Що гріє в цей осінній час,
Неначе чашка кави,
Щоб добре в теплий час цей ми
Устигли без неврозів
Підготуватись до зими,
Її страшних морозів.
Прощатись літо не спішить
З осінньою порою.
Потішить ще якуюсь мить
Воно мене з тобою,
Залоскота воно усіх
І щедро подарує
Нам на вуста веселий сміх,
Що тіло й дух лікує.
Адже коли тебе воно
Так лагідно цілує
Промінням зранку крізь вікно,
Біль серденька тамує.
Хай «літо бабине» від нас
І піде те прекрасне,
Його ж бо не забути час.
Воно в душі не згасне.
Євген Ковальчук, 17. 10. 2019
