Я все ще згадую осінь,
коли дивлюсь на весну,
як квіти з її волосся
зів'януть на товщу земну,
Як скрапає з рук тремтячих
вишневий червоний сік,
а сонце знову заплаче,
ховаючись в хмарний потік,
Як вилетить криком птаство,
зриваючи вени легень,
кривавих зірок безумство
зрізатиме кожен день,
Як ночі знову самотні
в міцних парканах доріг,
і змінять обійми спекотні
в холодні судоми ніг,
Як кинуть зрілі черешні
сутулу деревину,
яку обстругають врешті
в чиюсь мовчазну труну.
В якій вже зникають назовсім.
Я, можна, раніше піду?
Бо все ще згадую осінь,
коли дивлюсь на весну
