ВІРНІСТЬ
«Ой волошки, волошки...»
Пісня для милих повчальна,
Будуть її залюбки
Вічно співать про кохання.
І я цю пісню тоді
Рідко коли не співала,
Зараз не тільки собі,
А й ворогам не бажала.
Був і у мене пожар,
Добре я все пам'ятаю,
Знаю, любов – Божий дар,
Всім я тепер співчуваю.
Я закохалась давно,
Він казав теж, що кохає,
Бути із ним все одно,
Серце моє не бажає.
Я не ревнива, але
Зради йому не прощаю,
І зобіжати себе
Права такого не маю.
В нього своя вже сім'я,
Рушить її я не хочу,
Знаю, що доля моя
Буде як Бог напророчив.
Я ще зустріну любов,
Буду я також щаслива –
Боже, якби Ти це знав,
Як розлюбити несила.
Як воно буде тепер,
Як воно буде подальше –
Сумно і гірко за те...
Знаю, настануть дні кращі!
«Ой волошки, волошки,
Як вас багато у полі...»
Ми з них завжди віночки
Сплітали для нашої долі.
