Вогнегненна жінко, горлице полянська!
Озброєна Ви тисячами слів.
Записаная Вами доля панська
І Берестечкові погроми хорогвів.
Оживлена на аркушах Маруся
Труїть оплот зрадливого кохання.
На київську Венецію дивлюся.
Квітами вквітчана, як у весільне вбрання
Є Скіфія — край волі й демократій,
Яких бракує Вам ще молодою.
Боролися. Як Понтій той Пілатій
Підступною була радянська влада.
Не друкували віршів, не давали
Проговорить історію Народу
Вкраїнського вустами Ліни,
Терпимо й вперто не даючи згоду.
Шістдесятництва окраса сивоока
І мудра жінка-воїн — це про Ліну.
Вона не була справді одинока:
Понині разом всі плекаєм Україну.
Провісник волі, лицар незрадливий
І мила тиха Мати Покоління.
Наш вік є нині вже щасливий
Жива Поезія із Божого веління.
"Берестечкові погроми хорогів" - історичний роман Л.В. "Берестечко"
"Скіфія" - поезія "Скіфська Одіссея"
"Київська Венеція" - так поетеса назвала рідне місто Ржищів
"полянська" - народжена на Київщині, де етнічно проживали полянів племена
"Маруся" - маю на увазі Марусю Чурай
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ із ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
поетеса-шістдесятниця