Пролетіли роки, наче їх не було,
Я до тебе вертаюсь, матусю.
Лиш тоді, як стрічає зимове село,
Я зайти в хату-пустку боюся.
Ти пішла в небеса, залишила усе,
На той світ не забрала нічого.
Кожен рік, з року в рік, смуток в серці росте,
Ти ж була варта всього святого.
Біля хати тепер так розрісся бузок,
Що він в шибку торкається стиха.
В тій кімнаті де я переслухав казок,
І дізнався де сховане лихо
На могилу прийду і проїдусь селом,
Та до хати не буду ступати.
Зупинюсь. Постою під закритим вікном,
Де захочеться вголос кричати.
Знай, матусю, що я сповідатись прийшов,
Сповідатись прийшов перед Вами.
Все тепло, що в мені, колись з Вами знайшов,
Тепер Вам віддаю молитвами.
Ох і зачіпили ж за живе, Віталію. Я теж не заходжу до хати дитинства вже 22 роки. Постою, подивлюся, помолюся за батьків і іду на кладовище. До сліз розчулили.