Моє перше знайомство з творчістю талановитої
поетеси та особисте спілкування з нею зігріло
теплом, розбудило струни душі , надихнуло
на створення цього вірша майже три роки тому.
На зустрічі сказала всім,
що їй, неначе двадцять сім!
Ні, двадцять вісім, так, мабуть.
Долають цифри свій маршрут
років, що плинуть з кожним кроком,
(сягнути не вспіваєш оком)
як змінюють вони число,
нагадуючи, що було,
до злету, успіху вело.
…Роки дитинства плинуть – згадка:
стежина, а по ній – дівчатко
крокує весело до хати.
Чекає на порозі мати.
Протягує свої долоні
та й каже: «Що ж так довго, доню?
Давно чекає тебе й тато!
Гостей сьогодні забагато.
Ти подивись, які дарунки!
Книжки цікаві, в них малюнки!»
І усміхається дівча:
радіє, бавиться, хоча,
потрібно вірша ще читати,
Гостей же має потішати!
…Майнула й зникла тепла згадка.
Вона, Софія, не дівчатко
уже давно, а цифри злі
змінилися вони в числі.
Та не змінились в неї очі!
Вони і зараз, як дівочі.
Вродлива постать та натхнення:
Вже СЬОМА збірка сьогодення!
Поета поклик, майстерніcть, хист:
найголовніший в житті є зміст!
Пера її чудовий стиль
поринув до життєвих нив
та й зазвучав чарівний спів!
Із віршів створений мотив,
чарівністю заполонив!
На втіху й радість нам усім!!!
22.05.2017