А вересень каже: вже осінь,
І так воно є, і не так...
Не літо то вже і не осінь,
Піввересня - можна сказать...
Ще клопоти є на городах,
Плоди дозрівають в садках...
Зелений рясніє ще колір,
Та й жовтий вже є поміж фарб...
Все іншим стають всі суцвіття,
У квітів, у листя й трави...
І "бабине" котиться літо,-
Відтінки й нові кольори...
А "бабине" літо - візитка,-
І вересня, й осені теж...
Мережива шле, як привіти,
І гарне усе до безмеж...
Ми літом ще тішимо душі,
Сюжети усе ж вже нові...
Сюрпризи ще ждуть нас усюди,
У цій неповторній красі...
Хизуються клумби у парках,
У скверах, садках і дворах...
І райдужно - добрі й веселі,
Вони і у селах, й містах...
Шикують волордарі літа,
Не хочуть втрачати всіх барв,
І цих острівців диво - квітів,
Ніхто ще у них не забрав...
І бджоли, і оси - химери,
У них ще медовий сезон...
Для них ще достатньо нектару,
І це їхня суть, не фасон...
Цвіте восени золотушник,
За ним поспішає буркун,
І "петрів батіг" не порушник,
І "розрив - трава", і плакун...
Є квітка із квітів чаріних,
Її неможливо минуть,
Найбільш вереснева це квітка,
Її ж бо ще й вересом звуть...
Вона дала місяцю назву,
У цьому і зміст її, й суть,
Хоч колір і сіро-зелений,
Та ВЕРЕСНЕМ місяць цей звуть...
Хоч місяць цей все ж є осінній,
Він перший в осінній порі...
І літо в думках ще поверне
У радісні дні чарівні...
Отож насолоджуймось літом,
Хоч "бабине" все ж воно є,
Солодке побачення з літом,
І радість, і сум додає...
Все більш стає сум той цікавим,
Буває що змінює суть...
І вересень теж не лукавий,
Ще в зиму стежки не ведуть...