Заплітали коси звуків, згуків, знаків,
Засівали змісти, і життя ознаки,
Закривали щільно на замки й засуви
Від очей холодних тексти, вірші, думи...
Ми такі вродились. Ми такими стали.
Нас життя любило. І життя ламало.
Ми тікали в прозу остогидлих буднів.
А воно догнало в натовпі безлюднім.
А воно горіло в лабіринтах венок,
А воно кричало: «Знаю достеменно,
Що тобі не бути. Що тобі не знати.
Що тобі без мене у бутті не статись».
Відкривались двері. Множились сюжети.
Остигала кава, йшли і йшли конверти
Зі світів далеких. Спершу було слово...
Всі слова як вперше. Всі слова знайомі,
Все до нас і нами. Все було і буде.
Щастя і нещастя, вічність і облуда...
І забуті книги, і забуті фрази
В грудях сірим птахом бились раз за разом,
Розцвітали сонцем, наливались вітром
І до рук горнулись, квіти мої, квіти,
Шепотіли тихо клятви чи молитви...
І просили жити. Дай лишень нам жити.
І вдихали хрипло, враз на повні груди...
Букви на екрані — як маленьке чудо.
Букви на папері дивним ритуалом...
І вони сміялись... І вони страждали...
Заплітались словом, ткалися сюжети...
Десь на денці чашки, в тлінні сигарети,
В небі і в польоті, у відразі й знаді
Ми шукали нитки для своєї правди.
Ми її сплітали. Ми її творили.
Ми були богами. Ми були безсилі.
Ми ішли за ними і кудись вели їх,
Іноді — півкроку, іноді — півмилі...
* * *
Я збираю змісти і зшиваю фрази,
Наче ненавмисно, знову раз за разом.
Знову, наче вперше... Ну а втім дурниці.
Зоряні конверти... Місячні криниці...
І не відступлюся, доки пульс у скронях,
Мій маленький світе, схований в долонях.
_________________________________________
З днем письменника всіх!)
