Літо осені питає, де поділись журавлі...
Де полетіли лелеки,куди понесли дні,
роки...
Питає літо і зітхає...
Воно не знає, а воно не знає...
Отак й людина теж зітхає..
В думках літає, когось пам'ятає.
Когось від серця відпускає...
Тяжко буває,тяжко буває...
А осінь,осінь золота..
Як та царівна жовта,золота...
Все ходить,
все кудись блукає...
У серця наші,душі,розум ,тіло...
Іще прийде,постукає,прилине...
Принесе долю журавлину,
комусь і чорную хустину,
комусь і радість,затишку,тепла...
Зустрілись тепле літо й жура-осінь...
А літо осені усе пита й пита,
куди ж поділися літа,
що ніби в в вирій полетіли,
більше не верта...
.Якщо вам буде цікаво,то сьогодні ще написала прозу
Чуттево,цікаво,гарно сказано!Чудовий вірш! 
