Плакало небо солоним дощем,
Як тіло несли, накрите плащем,
Ангельські хори співали пісень
Слави твоєї в останній твій день,
Герою!
Плакали люди, земля не давалась
Копати глибОко, лоном пручалась...
Батько ридав, і не бУло вже сили,
Матері ноги давно підкосились,
Стала німою...
Плакали зорі, летіли додолу,
На, повну отави, рідну стодолу,
Плакав весь світ над малим хлопчаком,
Що жаб рятував босоніж рівчаком,
З любов’ю
Образи на серці ані на кого...
Скажіть мені, люди, ради святого,-
Де діти-сини мужів наддостойних,
Що знаються ліпше на мирі і войнах.
Скажіть!
Земля українська, щира любов’ю,
Не скроплена чогось їхньою кров’ю.
Сірий туман... Не видати з-за нього,
Кого стріляють... і ріже хто кого!
Туман...
Прокинься народе! Де твої діти!
Буде від страху вже мліти-німіти
Геть із престолу царі і княжата!
Не ваша земля! Не ваша це мати!
Не ваша!
Скиньте із себе свої вишиванки,
Чад своїх тіла кидайте під танки!
Ваші онуки хай в сиротах ходять.
Дружини для куль хай „ м’ясо” вам родять
Нехай...
Плакало небо і зорі, і люди...
Більше такої любові не буде...
Закрилися очі... Холодні поти...
Як рано пішов ти в далекі світи...
Рано!
‘’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’’
ДЯКУЮ
