Мрія, Ціль, Мета, як легкі данні слова.
Як їх пристрасно ми вимовляєм!
Як їх міць ми прославляєм!
Але намить, прошу я припинити.
Руками себе у груди власні бити!
Скажіть мені, як є панове!
Хто з вас досяг своєї мети?
Ні, ні, не ту яку вам нав'язали.
Не ту, що вклали вам у головицю
Старі бабки, діди і вчителі???
Не ту, що вічно вам з дитинства пророчили батьки???
А ту єдину, першу, справжню?
Чисту і щиру як ранкову росу.
Цнотливу ніким не зім'яту,
Ту справжню вашу мету?
Яку нікому не відомо,
Яку від очей сторонніх приховано.
Тому, що "не зрозуміють вони".
Так думаєте ви.
А якже ваша Мрія?
Вона з Метою дві сестри.
В них в грудях б'ється серце.
Яке у них одне на двох.
Без Мрій небува Мети.
А без Мети, небуде й Мрії.
Коли за крок до Цілі,
Ти в котре зупинявся?
Згадай, як плакали вони!
Коли свій вибір ти зробить вагався,
Згадай як боляче було!
І в ті моменти,
Коли на світ весь розізлився,
Через невдалий вибір свій.
Згадай, що було тоді в серці.
Згадай як країлось воно.
Тепер почувши ці слова,
Несмійте хникать і ридать!
І казати, що нічого змінити не в силах!
Несмійте бити себе в груди!
А візьміть своє життя у власні руки!
І будьте тим хтоє насправді!
І будьте власником життя!
