Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Світла (Імашева Світлана): Орфей та Еврідіка (переспів) - ВІРШ
logo
Світла (Імашева Світлана): Орфей та Еврідіка (переспів) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії
Бібліотека
України| Поети
Кл. Поезії| Інші поет.
сайти, канали| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 6
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Орфей та Еврідіка (переспів)

Світла (Імашева Світлана) :: Орфей та Еврідіка (переспів) 
                  
                                    
                       Розкажу вам легенду  про владу Співця і любові,                                                                                                                                                          
                       Про мистецтво нетлінне – творіння земної краси,                                                                                                                  
                       Про жорстокість людську, що не гребує чистою кров’ю,                                                                                                     
                       Про Орфеєве диво, що пам’ять вража крізь часи.
                                 *******
                      Срібні струни кіфари здригалися солодко-пружно:                                                                                                                                  
                      Син ясний Калліопи, божественний юний Орфей,                                                                                       
                      Грав мелодію серця – і гори скорялись потужні,                                                                                                                                                                 
                      Й прислухалися звірі до Пісні живої людей.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                      
                      У мелодії ніжній невідана сила ясніла,                                                                                                                                                                                                                                                   
                      Чарувала любов’ю і світлі будила чуття;                                                                                                                                                                                                
                       Цим божественним даром володіла Орфеєва ліра:                                                                                                                                                               
                       Срібні звуки кіфари возносили вічність життя.  
                                                                                                                                                                                                                                                                            Гамувалися хвилі і пестили берег ласкаво,                                                                                                                                                                                               Замовкали в гаях галасливо-тривожні птахи:                                                                                                                                                                                          Світом правила Пісня – Орфея натхненного слава,                                                                                                                                                                                                      Він душею співав, ні зневаги не знав, ні пихи.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       І кохання не знав, аж явилась вона, Еврідіка,                                                                                                                                               Юна німфа казкова – весни животворної плід,                                                                                                                                                                                                                              Ця любов спалахнула, як вогнище пристрасно-дике,                                                                                                                                                                                   І Орфей цілував той коханою лишений слід.

-О найніжніша трояндо дика,                                                                                                                     
   Чарівна квітко, красу лелієш,                                                                                                                                                                     Любове чиста, о Еврідіко,                                                                                                                                                                                                                                Живу тобою, з кохання – млію…                                                                                                                                                                                    Даруй любов свою, неповторна, -                                                                                                                                                                                             Орфея пісня гучала світом -                                                                                                                                                                              І вкрилось цвітом каміння чорне,                                                                                                                                                                                                                                               І серце німфи скорилось світле.

Ось побрались вони – Гіменей не спішив – їх звінчали,                                                                                                                                                                                                                                                                   Та в руках не палав – лиш чадив смолоскип,                                                                                                                                                                                                                                                                         Білі ніжні троянди у вінку урочистім зів’яли,                                                                                                                                                               Та раділи , любов’ю сповиті, серця молодих.
Не судилося смертним пізнати божественний задум:                                                                                                                                                                                                        Молода Еврідіка із німфами гралась в гаю,                                                                                                                                                           На холодну зміюку в траві наступила – і раптом                                                                                                                                                                                                                                       В інший світ одійшла і любов всиротила свою. 

І Родопи скелясті холодні тужили за нею,                                                                                                                                                        Вітер вив і стогнав, хвилювавсь скаламучений Гебр,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               І боліла-ридала душа всиротіла Орфея:                                                                                                                                                                                                      Про кохану співав він, над морем свй сум розпростер.                                                                                                                                                                            Сам-на-сам із бідою – лиш кіфара, та жити не варто,                                                                                                                                                                                                                                      Він благав повернутись, та звідти – нема вороття…                                                                                                                                                                           У безмірності горя ступив у Аїдове царство,                                                                                                                                                                                Царство тіней підземне – фінал неодмінний життя.
                                                                   
Тут цвітуть асфоделі і душі витають над ними:                                                                                                                                                                                           Оточили Орфея,  мов сивий холодний туман…                                                                                                                                                                                                                      Звук кіфари лунав під склепіннями смерті сумними -                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          Всиротілий Орфей про свою Еврідіку співав:
-О суворий Аїд, бог підземного мертвого царства,                                                                                                                                            Ти спізнав почуття – Персефону кохаєш свою,                                                                                                                                                                 Зупини невідступність і душ сиротливих митарства:                                                                                                                                                                        Поверни Еврідіку – я дихаю нею, живу…                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                               Знов співає Орфей, гірко схлипують душі померлих,                                                                                                                                                                                Ось вуста розтулив незворушний печальний Аїд:                                                                                                                                                                                                                                              -Що ж, рятуй Еврідіку із царства  безжального смерті,                                                                                                                                       Тільки не оглядайсь: хай іде за тобою услід.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                Озирнешся якщо, враз утратиш свою Еврідіку,                                                                                                                                                     І ніколи, Орфею, повік не воскресне вона…                                                                                                                                Тінь постала бліда – взяв за руку: холодна до крику -                                                                                                                                                                                             І повів до життя, Еврідіка ж позаду ішла. 
                                                                                                                                                                            
  Все здавалось: здолає він смерть дивоцвітом-любов’ю,                                                                                                                                          Його пісня могутня, як могутні кохання й життя,                                                                                                                                                                                                                                                      Він готовий платити за щастя гарячою кров’ю,                                                                                                                                                                                                        Та не вірить, що ЗВІДТИ – нікому нема вороття.  
Вів до світла її, розступалися тіні-тумани,                                                                                                                                                                                            Проминули долину, де квіти цвітуть забуття,                                                                                                                        На хисткому човні – через Стікс: - О кохана, кохана,                                                                                                                                Ти німа, крижана, чи вернеться до тебе життя? 
                                                                                                                                                 Озирнувся, не стерпів – розкололося небо над ними,                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Щезло марево-тінь, шелестіло лишень: - Прощавай…                                                                                                                                                                                                                                                                                                            Порожнечу холодну ловив він руками хисткими,                                                                                                                                                      І благав, і ридав, й пісню гірку розлуки співав…

І Родопи суворі для нього домівкою   стали,                                                                                                                                                  Билась пісня Орфея між голих потрісканих скель,                                                                                                                                                                                                               А з каміння німого – дуби молоді проростали,                                                                                                                                                         І рожеві лотоси укрили засмучений Гебр.

     Знов приходили звірі послухати пісню чудову,                                                                                                                                                                                          Зашумів понад скелі зелений заквітчаний рай…                                                                                                                                                                           Вдерлись п’яні вакханки – ніщо для них Пісня і Слово -                                                                                                                                                                                                                              Їм потьмарився розум, ненависть людська – через край.                                                                                                                                                                                                                                                                              Закидали камінням – і кров дорога струмувала,                                                                                                                                                                                Обірвалася Пісня – урвалось Співцеві життя…                                                                                                                                                 Срібнострунна кіфара на хвилях річкових співала -                                                                                                                                                                                 Ліри світлим сузір’ям на небі нічному зійшла…
                            ***********
Ця прадавня легенда – про владу Співця і Любові,                                                                                                                                                                         Про Мистецтво нетлінне – творіння земної краси,                                                                                                                                                                                                  Про жорстокість людську, що не гребує чистою кров’ю,                                                                                                                                                                                                                                                                                 Про Орфеєве диво, що пам’ять вража  крізь часи.

-

ID:  768796
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 30.12.2017 11:57:48
© дата внесення змiн: 30.12.2017 21:17:41
автор: Світла (Імашева Світлана)

Мені подобається 18 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги


back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: Анатолій Волинський, Ганна Верес
Прочитаний усіма відвідувачами (1045)
В тому числі авторами сайту (13) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..



КОМЕНТАРІ

Володимир Олійник, 01.01.2018 - 20:33
О,Боже!Як багато написано,але прийшлося прочитати.Неперевершено.
Ця прадавня легенда – про владу Співця і Любові, Про Мистецтво нетлінне – творіння земної краси, Про жорстокість людську, що не гребує чистою кров’ю, Про Орфеєве диво, що пам’ять вража крізь часи.
12
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Володимир Олійник, 01.01.2018 - 21:35
16 16 Радію, що завітали. 16 ДЯКУЮ сердечно friends Щастя Вам у Новому році 16 ny5
 
Леонід Луговий, 01.01.2018 - 07:01
12 16 21 22 22 flo21
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Леонід Луговий, 01.01.2018 - 07:04
16 Нового щастя у новому році 16 friends ny1 friends
 
Леонід Луговий відповів на коментар Світла (Імашева Світлана), 01.01.2018 - 07:14
Щиро дякую, Світлано!Тобі також! Я без слів, бо важко коментувати складні твори - рівень освіти в мене не той... А щоб не заскочити до землячки на чашку кави, не можу втриматись... biggrin icon_flower
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Леонід Луговий, 01.01.2018 - 07:21
smile Заходь, Льоню, на новорічну "стопку чаю"- завжди рада. friends friends
 
Леонід Луговий відповів на коментар Світла (Імашева Світлана), 01.01.2018 - 07:26
Дякую! Буду... 12 give_rose
 
Віктор Ох, 31.12.2017 - 13:56
Епічно! give_rose
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Віктор Ох, 31.12.2017 - 15:54
16 ny4 ny5 І романтично
 
Ганна Верес, 30.12.2017 - 13:54
Неперевершено!!! А чого варті останні рядки:
12 Ця прадавня легенда – про владу Співця і Любові, Про Мистецтво нетлінне – творіння земної краси, Про жорстокість людську, що не гребує чистою кров’ю, Про Орфеєве диво, що пам’ять вража крізь часи.
Уклін Вам, Світланочко, і найщиріші вітання зі святами! 12 12 12 16 friends ny5
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Ганна Верес, 30.12.2017 - 14:20
16 16 Радію Вашому візиту,п.Ганно. 16 ДЯКУЮ сердечно за добрі слова. 16 flo21 heart Читається важкувато цей 5-стопний анапест,та вже як є. smile
Щастя і здоров'я вам у Новому році ny4 ny5 21 friends
 
Анатолій Волинський, 30.12.2017 - 13:27
Велика робота, сподобалась. З Новим роком вас, Світлано, Успіхів і натхнення в новому 2018 р. 12 16 22 19 22 31 flo11 ny4 ny5
 
Світла (Імашева Світлана) відповів на коментар Анатолій Волинський, 30.12.2017 - 13:46
16 ДЯКУЮ від душі, Ви мій перший читач friends 16 16 smile 21 22 22 ny4 ny5 ny1 Щастя і здоров'я у новому році friends
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Батьківна: - Свіжий
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  Новий
Маргіз: - Неприйнятий, ніким не зрозумілий, підозрілий, ше ніким не бачений, непрочитаний, невідкритий, незаюджений, незасмальцований, незатертий
Синонім до слова:  Бутылка
Маргіз: - Склодувна зеленька, бурштинове скельце, сосуд
Синонім до слова:  Вічність
Маргіз: - Безсмертя; те, що не можна пізнати; недосяжність́
Синонім до слова:  збагнути
Маргіз: - Схопити комету за хвоста, упіймати зірку, пізнати всі гештальти, побороти свою недолугість
Синонім до слова:  Будинок
Маргіз: - Мій сховок від людей, місце затишку, спокою, добра й любові
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Маргіз: - Пишна, любка, розкішна, ладне́нька
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  метал
Олекса Удайко: - ЗСУ, азовці, українська нація, нащадки когаків, діти оріїв
Синонім до слова:  збагнути
ixeldino: - Доперти, Дотунькати, Отримати осяяння/осяяло (від слова сяйво)
Синонім до слова:  Вічність
ixeldino: - Без ліку-часу, До поки сонце згасне, зпоконвіку/зпоконвіків, "жіночі 5 хвилин"
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  Будинок
ixeldino: - Ночліжка, Садиба, Господа, Доміна (Суржик, від рос. Дом)
Синонім до слова:  Новий
ixeldino: - Нульцевий, В целофані, запечатаний, з вітрини/з магазину, ще з китайським повітрям/смердить китаєм, ще розетки не бачив.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Передзарплатний ПМС
ixeldino: - Говоримо так про кначальство та колег, які перед зарплатою зриваються з котушок і намагаються зробити хоч щось щоб зарплатні не було нівкого.
Синонім до слова:  говорити
ixeldino: - З місцевого наріччя: Баяти, Теревенити, Гелькотати, Кумкати
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Синонім до слова:  візаві
Маргіз: - Зустріч або перше побачення в ZOOMі))), без зайвих очей, лиш ти і я
Синонім до слова:  говорити
Маргіз: - Одягати думки в слова, воркотати, жебоніти, мурчати, молоти язиком, верзти, підпадьомкати.
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Синонім до слова:  візаві
Master-capt: - Тет-а-тет. Очі в очі. Лице в лице. Навпроти. Один против одного. Друг против друга. Двобій. Суперечка. Супротивник. Співбесідник. Опонент.
Синонім до слова:  візаві
Enol: - зрозумів, що етимологію слова 'залицяння' ми просрали
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
Svetoviya: - Ляскотіти,точити ляси, лопотіти,ґелґотіти,сокотати,трендіти, гутарити, белбоніти, мимрити,мичати, мугикати.
Синонім до слова:  аврора
dashavsky: - у нас Авророю називали гулячу жінку.
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  говорити
домінік де україна: - спікати - від англ спік - мілякати - якщо запозичити з грецької
Синонім до слова:  аврора
Родвін: - Треба ж таке придумать ! Смішно :D :D :D :D :D :16: :16: :16: :12: :23: :23: :23: :23: :23:   :icon_flower:   
Синонім до слова:  Навіть
Наумова: - Іноді можна почути такий вислів "ба навіть" Хоча тільки одним "ба" - справді можна замінити "навіть"
Синонім до слова:  Навіть
Городнянський: - [i]«навіть з гумором»[/i] Коли почув я слово [i]«навіть»[/i], То вся моя нехитра пам’ять Думки сплела в косматий пелех! Слів – океан, не видко берег … В думках про [i]«навіть»[/i] - плетениця, Надворі - плю́та, миговиця … А я човном пливу,
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Небесна лава, виверження небесного вулкану
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Аврора - небесна веселка, небесне сяйво, дискотека на небі (жартівливо), зоряне весілля (жартівливо), дві зорі посварилися (жартівливо)
Синонім до слова:  аврора
Master-capt: - Досвітниця. Світаниця. Світанка. Зораниця. Зоранка. Доранниця. Доранка. Боговісниця. Богопромінець.
Синонім до слова:  Навіть
Enol: - люб, аж, аже - це зі забутих слів
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  Навіть
Master-capt: - Слово сполучник "навіть" підсилює відтінок речення, і синонімів немає. Та в нашій мові є схожі відтінки... Хоч би що. Хоть би. Принаймі. Усякому разі. Все-таки. Зокрема. Та ще й. Особливо. Неначе. Проте. Однако.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Навіть
О. Хвечір.: - Чим можна замінити слово "навіть"? У словниках синонімів до цього слова я не знайшов...
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Маргіз: - Твердосплавний жанр, музика не для всіх, чоловіча музика, слабакам у залі не всидіти, музика сильних
Синонім до слова:  метал
Master-capt: - Жесть. Мажор. Набат. Грохот. Грохотон. Вогнемет. Сталевий ритм. Камнепадний жанр.
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Синонім до слова:  Вірний
геометрія: - Вірний, помірний, терплячий, сучасний, гарячий, світлий, уважний, рідний, своєрідний, літній, помітний, елітний,...
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Синонім до слова:  аврора
Enol: - світлограй - це максимум для моєї фантазії
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період:




Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею

Правила щодо cookie