Ось і від їзду ранок,
Не було в мене сну,
Виходжу я на ганок,
Дивлюся в далину.
Автобус вже гуркоче,
Та все в тумані зір,
Бентежні мої очі,
Від цих високих гір
Не здатні відірватись,
Та вже в автобус йду,
На краще сподіватись
Я хочу по життю,
Що через рік ми знову
Приїдемо сюди,
Живі, також здорові
Підемо догори
Туди, де нема спеки,
Де річка з гір біжить,
А затишні смереки
Закриють у цю мить
Від суєти тяжкої,
Щось шепчуть крізь роки,
Як стануть наді мною,
Немов захисники.
Згадав я гірський вітер,
Який хоч серцем пий,
Бо здатен він зігріти,
Хай навіть крижаний!
Вже гори віддалились,
Останній пагорб зник,
Про щось всі говорили,
Хтось згадував шашлик.
Вже лиш в поля дивлюся,
Напружую свій зір,
Назад я оглянувся,
Не видно в небі гір!
Карпати, неповторність Вашу
Лісистих гір красу
Як найдорожчу в світі чашу,
Крізь все життя несу.
Нас Ваші гори оповили
Чарівним, дивним сном,
Загартували й дали сили
В бою з буденним злом.
Зігріли серце ви так сильно
Утомлене моє,
Карпатські гори, серцю милі,
Спасибі, що ви є!
ID:
713628
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 21.01.2017 20:04:30
© дата внесення змiн: 12.03.2019 23:57:51
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
Душевно. Дякую.
