Я був у Чорнобилі після аварії,
Нищив життя, опромінене Ɣ-ми
Привида-міста, пусто-порожнього…
Горе торкнулось тоді майже кожного.
Я нищив усе, що змогло тоді вижити:
Від звіра домашнього до звіра хижого.
Здригаюсь під ковдрою кожної ночі,
Як сняться оті благаючі очі
Великих, малих, пухнастих і зморщених,
Сліпих і беззахисних, ще ненароджених.
Страх їхній спинявся під ґвалт автомата…
Наказ за життя важливіш для солдата…
Собою дворняга щенят закривала:
Скавчала, гарчала і навіть кусала,
А потім, востаннє потомство лизнувши,
Душею хотіла прикрити їх душі.
Я був у Чорнобилі після аварії,
Нищив життя, опромінене Ɣ-ми
Привида-міста, пусто-порожнього…
Люди, майбутнє залежить від кожного!
Життя не буває маленьким, чи більшим!
Ніяка грошина за нього не вища!
Ми жителів лісу звемо «дикунами»,
А що тоді коїться, люди, із нами?
Вбивати, карати, труїти і нищити...
Люди, послухайте ви, та навіщо так?!
Ми маєм до глузду нарешті достукатись!
Чи нам доведеться ставати наступними?
чудовий екскурс у згубну історію... і сьогодення! Не "достукатись"... Заслінка до здорового глузду засмальцьвана офшорами і "безвізами" для крадіїв нашої нової історії!
Олена Ляшенко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Найпершим пішов до Бога наймолодший з нас. 
чудовий екскурс у згубну історію... і сьогодення! Не "достукатись"... Заслінка до здорового глузду засмальцьвана офшорами і "безвізами" для крадіїв нашої нової історії! 
