Євангеліє від Матвія 28.29
28. Коли ж Він прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли Його два біснуваті, що вийшли з гробниць, але такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою.
Вродливіше я Гра́да вік не знав,
Я так плекав і цінував твоє батькі́вство!
Мій Києве!
Коли ж ти Гадари́ном став?!
І свою святість проміняв на свинство?
Як відбулось це?
Хто той чародій,
Що дзьобом загасив прові́сні очі?
І вирвав язика́,
і чорних змій
по вулицях пустив,
І серед ночі
Багаття запалив І напоїв
твоїх дітей гірки́м чаклу́нським тру́нком.
Мій Києве!
Я ж так тебе любив!
Твій ранок зустрічав я поцілунком!
І ти звучав, мов дивний клавесин,
Ти грав мелодії мені свого́ дитинства.
Я милувавсь Дніпром з твоїх вершин
І трепетав від твого благоліпства.
Я твої білі храми обіймав,
Мов ноги тата, малюком на ганку.
Та навіть в страшнім сні не уявляв,
Що ти, мій Батьку, одного світанку
Уп’єшся пійлом західних свобод,
Що продає стара Європа-відьма.
І цяцькою заліпить тобі рот,
І плюне тобі в очі, і крізь бі́льма
Ти не побачиш Самого́ Христа!
І з Лаври гнатимеш.
І три́зуб Йому в серце
Ти застромиш,
І оскверниш вуста,
І у прокляте Ко́зине озерце
Запхаєш сивий свій козацький чуб.
І збожеволієш, і станеш реготати,
І схочеш, щоб блазню́к тебе обскуб.
І образи́ почнеш вино́сить з хати.
І станеш Гадари́ном на віки!
І діти твої приймуть о́браз свинський,
І занесуть зибу́чії піски́
Край навіжений, хижий, Гадари́нський!
Та ні! Мара́ це все! Авжеж мара́!
Навіялось лихе з просоння.
Травою вітер, мов волоссям, гра,
І поле обліпило гайворо́ння!
