Коли вигадував тебе, й себе я вигадав,
ти вплелася в мої ноти і ноктюрни…
Я колись тебе в дитинстві виплакав -
тоді сльози розбивалися об струни,
а ти музикою ллялась й дзвінким голосом…
Ти пісня днів моїх тепер прожитих,
і вже слова лунають твої холодно,
гублячись тривожно в недоспілім житі…
В мені багато залишилось теплоти,
вмирають весни - мчаться в сухе літо…
Час зав’язує на спині рукави,
зриває вітер безнадійну стріху…
Я вигадував тебе малюючи слова
на паперових вікнах, й чекав сонця…
Ти вплелась, але тепер ти лиш була,
я немов без сліз, без рим і голосу…
