Ти знову вербо похилилась,
Схилившись низько-зажурилась
Така вже доленька твоя,
Щоб ти завжди була одна.
Та лиш не звикла ти до самоти
Від роду будучи одною
Не розлучаєшся з журбою
І мучишся сама з собою
Та все чекаєш над водою.
В розпущених гілках твоїх
Запутана дівоча ніжність,
В бентежному тремтінні-
Дівочих уст мольба
Скажи,скажи мені верба
За що караєшся одна!
Ти сохнеш,ти тремтиш
Ти любиш і мовчиш...
Мабуть у серці когось маєш
Бо все у воду заглядаєш
Немов красу свою звіряєш.
Ти ждеш його -скажи!
Колись я клена полюбила
Найкращим він був у гаю
Тоді вже я себе згубила
Занапастивши доленьку свою.
Отак усіх я одцуравшись,
Свою любов глибоко заховавши
Шукала самоти--
І тут знайшла її біля води...
Genyk
