|
Нам з Вовкою було вже по 12 років. Ми відчували себе дорослими, але мама тільки посміхалася,дивлячись на нас. Для неї ми були ще малими і купатися на річку самих вона не відпускала, навіть з дорослішими дітьми.Сьогодні,поливаючи городину разом з мамою, ми знову почали її вговорювати, щоб завтра ми пішли на річку самі, без її супроводу. Мама не зразу, але ж все таки погодилася Ввечері, розстеляючи ліжко, я знайшла під подушкою невеликий пакуночок. Розгорнула сірий папір і побачила новий ситцевий костюм: спідниця сонце-кльош і кофтинка з рукавчиками-фонариками. На світло-бежевому фоні ситцю були розсипані малесенькі різнокольорові букетики квітів. Я була в захваті і дуже здивована. Приміряла обновку і побігла до мами. Мама усміхнулася, пригорнула мене до себе і запитала: «Сподобався? Завтра підеш в ньому на річку». Я рано лягла спати, щоб скоріше прийшов завтрашній день і всі мене побачили в обновці.
На річку ми пішли зразу ж після обіду. Йшли галасуючи,
штовхаючи один одного. Восьмеро хлопців і я. Я йшла позаду всіх, весь час поправляючи спідницю,боячись зачепитися за колючки будяку та терну.На річці було багато дорослих і дітлахів, ми знайшли місце й розстелили стареньку ковдру. Хлопці роздяглися і побігли на купальню. Я ж плавати не вміла й тому стояла на березі, дивлячись, як барложаться біля берега малюки чи перепливають широку річку дорослі і старші діти. Раптом до мене підбігли Юрко і Сергій, найстарші з нашої компанії, схопили за руки і ноги й понесли до води. Я щось кричала, хотіла вирватися, але вони тільки сміялися, а Вовка, стоячи по шию в воді, кричав:«Оля, не бійся». А хлопці все несли і несли мене по воді, а потім розімкнули руки і я, як важка камінюка, шубовснула в річку. Хлопці допомогли встати мені на ноги і зразу ж почали підштовхувати в спину далі і далі в воду. Через декілька кроків я раптом не відчула під ногами дна і провалилася в річку з головою. Отямилася я вже на ковдрі, навколо стояли хлопці і перелякано дивилися на мене.Побачивши,що я отямилася, вони знову побігли купатися, залишивши мене одну. Плакала я навзрид і не тому, що було страшно, а тому, що букетики на костюмі несподівано втратили свою яскравість, ніби їх взяли й просто розмазали по тканині.Зі спідниці по ногах стікали брудні цівки води. Вовка через деякий час знову прибіг до мене, порився в кармані сорочки, дістав цукерку і простягнув мені. Навіть ця братерська щедрість не заспокоїла мене, сльози лилися без зупинки. Як я задрімала, не відчула. Хлопці розбудили мене й ми пішли додому. Йшли мовчки, ніби сталося щось непоправиме.
Прийшовши додому, я шмигнула в спальню, перевдяглася і сіла на ліжко, ніби боялася зустрітися з мамою. Ось і мама зайшла в хату, покликала мене, а я раптом голосно розплакалась, та так, що мама не на жарт перелякалася. Вона сіла поруч зі мною, пригорула до себе і запитала: «Що ж трапилося, донечко?». Я мовчки показала костюм і прошепотіла:« Я ще не встигла роздягнутися і впала в воду…». Мама усміхнулася: «Олю,ти ж була на річці. Як же ти могла не намокнути? Ну, полиняв костюм, так хіба ж це горе? Знаєш, я тобі пошию новий, кращий, зі штапелю». А ввечері Вовка несподівано підійшов до мене, міцно обняв і урочисто сказав: «Ти – справжній друг.Завтра заспокою всіх хлопців. Вони дуже боялися, що ти розкажеш мамі, як вони невдало пожартували з тобою». А потім висипав мені на ліжко цілу жменю цукерок, які ховав в своїй схованці.
Вранці Сергій і Юрко принесли мені цукерок і печива. А потім Юрко, усміхаючись сказав: «А плавать ми тебе все одно навчимо, тільки по-іншому». Не навчили, бо води я боялася більше, чим хотілося навчитися плавати. А через декілька днів ввечері під подушкою я знайшла пакунок, в якому лежав новий, набагато красивіший,костюм: на білому фоні були розсипані різного розміру червоні горошини.
ID:
666775
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 18.05.2016 16:27:27
© дата внесення змiн: 20.05.2016 00:15:10
автор: Радченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
