Море могло б нам стільки всього розказати,
Про хижих звірів, про інші світи, яке воно певно ховає на дні.
Про світло й вологу, опір, повітря,
важливість річок, особливо у квітні.
Воно б порівняло нас до птахів,
Що замість дому й братів, вибирають не злізати з вітрів.
А ще показало б білих китів, настільки великих,
що треба довго вчитися бачити їх серед хвиль.
Воно б навіяло нам про подорожі,
те, чого нам бракувало,
Коли ми навіть не знали, що насправді все мали.
Хвилями об берег, невтомно море нашептало б про час,
Про те, що не можна його втрачати,
Бо він не існує, й його зовсім не можна мати.
А ще проспівало б нам про прощання,
Яке кожного разу має звучати востаннє.
Й нові зустрічі, яких може не бути,
Якщо не довіриш йому обирати маршрути.
Про все що ти мрієш почути,
Про все, що ти бачиш вві сні
Ти можеш його запитати й воно буде щирим,
Лише обери, про що хочеш слухати ти.
