Клен із вербою біля річки стояли
і стиха собі розмовляли,
а клен був зовсім молоденький
і трохи старша вербиченька.
Весну, літо і осінь, що почалась,
верба й кленочок розмовляли:
він за вітром їй листи посилав
і гілками землю доторкав.
А ось уже осінь прийшла,
дерев її торкалась жовтизна,
жовтий колір дерев - не сивина,
тільки додасть її осінняя пора.
Торкалась жовтизна вербиної пори,
а клен, хоч він ще молодий
втрачає листяне волосся
і жовте листя, бо вже осінь.
Ой, клене милий, не сумуй:
вже листопад наступить скоро,
за листям втраченим не пожалій,
про рік наступний мрій.
Наступного року прийде весна,
відновиться листяная краса,
та до весни доводиться чекати,
снігів із хуртовинами зазнати.
У верби є коси з жовтизною,
а клен їх загубив осінньою порою:
так біля річки - кленок і верба,
неначе осінь додала їм почуття.
Фотографія автора.
10.2015.
Івано-Франківськ,
вулиця Набережна.
